Плашки в афіші - жахливі, поверніть старий дизайн! Я й попередню афішу доганяв із трудом, а цю взагалі не сприймаю. "Чухраїнці" - супер. Інтерв'ю з Видріним прочитав на одному подиху. А обкладинка взагалі бомба! Багато хороших ідей, але не передавайте куті меду.
Вольфґанґ РЕРІХ, керівник відділу комп'ютерної верстки, Полтава
Працюю реалізатором газет та журналів п'ять років. Обкладинку "Країни" доводиться ховати так, щоб було видно тільки назву. Бо другий тиждень на обкладинці наш новий президент. Коли покупці бачать його, купувати журнал навідріз відмовляються. Показали б краще жінок із виправної колонії в Маріуполі. Здавалося б, там самі вбивці, шахрайки, наркоманки. Що про них скажеш? А вони ж іще кохати вміють. Такі історії розказують, аж плакати хочеться. Чи взяти людей, які не відсвяткують свій день народження.
Галина, 50 років, Вінниця
Класна обкладинка з донецькими! Є у ній щось динамічне, навіть агресивне - їх багато й вони йдуть прямо на тебе. Узагалі, дуже подобається ваша ідея замість реклами на останню сторінку ставити повноцінне фото.
Олексій, студент, Київ
Прочитав журнал уперше. Сподобались новини. Добре придумали показувати, що відбувалося в той самий час у різних регіонах країни. Цікаво підібрали новину про чоловіка, який об 11.00 сварився з дівчиною, а потім вистрибнув з "Ластівчиного гнізда". "Чухраїнці" - притягнуті за вуха. Нудний перелік подій про останні укази президентів. А от матеріал про родичів з Америки - житейський. Щось таке було й у моїй сім'ї.
Володимир ЛЯЩУК, Львів
Якась неповноцінна стаття про циган. Про те, чому їх не люблять у Європі, можна писати й писати. А у вас усього декілька абзаців. Хотілося би більше почитати про їхній бізнес, про техніку виманювання грошей і взагалі дізнатися, звідки це в них - наживатися на чужому. Невже їм ніколи не жаль людей, яких вони оббирають?
Марія, 23 роки, Київ
Завдяки "Країні" перестала купувати глянцеві журнали. Тут навіть порівнювати нічого, бо після такого розмаїття тем будь-який інший глянець виглядає примітивним та однобоким. Тепер уже маю традицію: суботнього ранку нікого не буджу, беру журнал, роблю собі каву та починаю читати. Цікавий казус трапився зі мною в салоні краси. Доки чекала своєї процедури, почала читати інтерв'ю з Дмитром Видріним про донецьких. Настільки захопилася, що не почула, як мене кілька разів покликала косметолог. Від журналу неможливо відірватися. Один мінус: уже кілька номерів поспіль пропускаю статті Андрія Бондаря. Не знаю чому. Чи заверстані вони так, чи теми вибрані якось не для мене, чи заголовки невдалі.
Христина УДОВИЧЕНКО, Полтава
Дуже цікаве інтерв'ю з Видріним. Чимось подібне на попереднє з Венедиктовим. Тільки тоді було цікаво читати про Путіна й Медведєва, а тепер - про Януковича. Чогось ніхто ніколи не підмічав, що донецькі Києва не знають. Та вони й України не знають. Тепер мусять вивчити.
Михайло, 47 років
Подобається, що на одних сторінках сходяться такі різні люди, як Піпа й Видрін. Якби їх посадили за одним столиком у кафе, напевне, був би мордобій. Піпа може зізнатися, що йому стало соромно, бо він співає гірше за звукорежисера. За це честь йому й хвала. Такого ніколи б не сказали ні Скрипка, ні Вакарчук. У них елемент самозакоханості присутній. Якщо журнал і надалі так будуватиметься, його читатимуть усі - і білі, і червоні, і сині, і решта.
Дмитро ПРОХОРОВ, Вінниця
Матеріал про Олександра Піпу - просто супер. Таке враження, що сидиш із ним за пляшкою пива й говориш про життя. Моє уявлення про нього - щирого, справжнього - повністю справдилося. Людина не соромиться ані витверезників, ані тяжкої роботи, а найголовніше - йому, по суті, чхати на славу.
Олена, Київ
Цікава стаття про останні рішення президентів. Читав і наче повертався на 10 років у минуле - згадував прізвища, посади. Нібито й недавно все те було, а насправді стільки всього в країні змінилося. Ще й таке вдале фото знайшли.
Олександр, 48 років, Київ
Купила журнал і розгорнула почитати в метро. За декілька зупинок буквально проковтнула щоденник з "Берлінале". Наче сама там побувала. Там і місто, і фестиваль, і глядачі, і журі - усе те, чого ніде не побачиш. Робіть щоденники і з інших подій. Я із задоволенням читала б такі матеріали навіть із голосувань у Верховній Раді.
Ольга, Київ
Уразив матеріал про берлінський кінофестиваль. Сподобалася форма подачі - щось подібне ви робили з Копенгагенською кліматичною конференцією. Ніколи не подумав би, що українські вечірки такі популярні на кінофестивалях. Значить, недарма кажуть, що наша горілка - найкраща.
Денис, 26 років
Заголовок у рубриці "Культура" - дуже "культурний". Невже для матеріалу про берлінський кінофестиваль не можна було підібрати щось цікавіше й доречніше? А взагалі, прочитав усе - дуже легко написано, наче в блозі. Особливо сподобалося про те, як просто проходять церемонії - без натовпу чиновників і годинних промов, як у нас. Гадаю, про наші фестивалі взагалі можна знімати комедійні серіали. Нехай би наші режисери замислилися.
Андрій, студент, Київ
Дуже люблю великі фото в "Датах" - їх можна довго розглядати. На фотці з ЦУМу все таке колоритне, особливо шапка продавщиці. У Києві досі можна такі побачити. Щоправда, не на дівчатах з ЦУМу. Вони там усі такі модні сидять, із укладками.
Марія, 50 років, Київська область
Дуже екзотичне фото, де збивають льодові брили. А "Погляд" на Петрика П'яточкіна взагалі не зрозуміла. Не сподобалися й 10 книжок від Завальської. По-перше, її банальне фото в тупій позі не налаштовує на читання тексту. По-друге, хотілося б довідатися про десятку книжок від якогось бородатого дядька-інтелігента або старенької бібліотекарки. Чи, принаймні, продавщиці книгарні. Що читає завжди напівоголена блондинка й співачка беззмістовних пісень, освіченим людям не дуже цікаво знати.
Леся, 27 років, держслужбовець, Львів
Цікава, сумна стаття "Не вірю, що любити можна більше, ніж раз". Наскільки різні жінки, їхні долі, але видно, що мрія кожної - бути "за мужем", сильним і кріпким. Насправді я не вірю, що вони "не вірять, що любити можна більше, ніж раз". Просто життя їх побило - помилилися по молодості, розбили собі серця, тому й кажуть так. Та й насправді, зараз мало справжніх чоловіків, готових брати на себе відповідальність за дружину, за родину.
Андрій, 22 роки, Київ
Історію про жінок-в'язнів перечитувала декілька разів. Найбільше вразила дівчина, яка зарізала свою знайому. Таке симпатичне молоде обличчя, ще в конкурсі краси в образі янгола перемогла! Добре, що не копирсалися в її історії - чому убила, як. А просто показали, що жінки - на волі, чи у в'язниці - завжди мріють про те саме: стати чиєюсь коханою.
Олександра, 47 років
В одному з попередніх номерів уразила стаття про Ульяненка. Читала потім відгук його менеджера. Так наївно виглядають такі речі. Усі ж знають, що в Олеся серйозні проблеми. Нащо вдавати, обманювати?
Ганна, 47, Київ
Якось мені до рук потрапив третій номер. Із захопленням читала щоденник хлопця, який приїхав на конференцію ООН у Копенгагені. Найбільше в журналі подобаються думки звичайних людей.
Нещодавно купила восьмий номер. Тут найбільше вразив матеріал про становище в Греції. Жах просто. А була ж нормальна країна.
Великий плюс журналу - українська мова. Я люблю її, але розмовляю тією, якою звертаються до мене. Торік були з хлопцем у Львові. Екскурсовод до нас українською зверталася, а я українською й відповідала. А вона: "Та це не обов'язково! Головне, щоб ми одне одного розуміли". А я: "Ні, мені подобається". Така незручна ситуація вийшла.
Катя, 21 рік, Київ
2 
1
Комментарии