Коли переїхала з Києва до Полтави, відчувала себе повною невдахою. Омріяна столиця крім диплома про вищу освіту не дала мені більше нічого хорошого. Коханий зрадив і кинув у найважчий момент, на роботі не платили гроші, а хазяйка, в якої знімала кімнату, не дозволяла вдома варити їсти. Останньою краплею став випадок на уроці - я працювала вчителькою в елітній школі. Семикласник Ігор на моє зауваження, що матиме двійку за семестр, спокійно запитав: "Ирина Васильевна, а сколько вы стоите? В этой школе все покупается и продается, и у вас тоже есть цена!" Я звільнилася.
У Полтаві довго звикала до розміреного темпу життя, до цін, що втричі нижчі за столичні. До людей, які через весь автобус можуть переказувати рецепт пиріжків. Вийшла заміж, народила сина, купили будинок. Думаю, якби так боляче не забилася в Києві, не цінувала би те, що маю зараз.
Ірина ДЯЧЕНКО, 28 років, Полтава
Класні історії про людей, які виїхали з Києва. Мені жінка постійно каже, що треба переїжджати в столицю. Мовляв, там більші перспективи, і взагалі, їй мегаполіси до вподоби. То оце тицьнув їй під ніс: "Бач, люди звідти тікають. Тішся, що в такому місті живеш, де все можна встигнути". Прочитала, нічого не сказала. А на другий день: "То значить, вони - селюки, їм не подобається такий ритм життя".
Андрій МАРЧУК, 31 рік, Вінниця
Дуже оптимістичний матеріал "Чому виїжджають зі столиці". Колись проходила через "біло-блакитний" мітинг і почула: "Скоро столица будет в Донецке!" І подумала, що й справді було б добре - і Донецьку розвиток, і Києву відпочинок.
Вікторія, Київ
Для киян дім - справді нічліжка. Я сама рік у Києві прожила - вчилася й працювала. Але і вчитися не встигала, і роботи було не міряно. У квартирі бувала лише щоб поспати й перевдягнутися, навіть їла там зрідка. Врешті не витримала, кинула столичний вуз і повернулася до Житомира. Тут вистачає часу на все.
Тетяна, студентка, Житомир, 22 років
Київ допомагає жити й відчувати життя. З того часу, як я вперше туди поїхала зі Львова, зрозуміла, що це місто лікує від депресії. Просто поїхати, зняти квартиру - і гуляти містом вихідні. І все. Вертаєшся до Львова іншою людиною, з іншими думками. Якщо ж поселятися там надовго, то тільки з надійною підтримкою.
Олександра, Львів
Колись вирішила пожартувати над однокласницею, коли ми засиділися в подруги. Сказала, що за нею прийшов батько й чекає її під воротами. Вона розхвилювалася, розплакалася. Виявляється, ніколи його не бачила, а завжди мріяла. Досі соромно за той жарт.
Алла, 28 років, Хмельницький
У мене теж був невдалий жарт, коли ще в піонерському таборі вожатою працювала. Організувала з дітками рухливу гру, сама теж бігала. Але нога потрапила в якусь ямку. Вступила туди і зрозуміла, що рівноваги не втримаю. Вирішила впасти гарно. Розкинула руки, впала й лежу, очей не розплющую. Якби ж знаття, що цю картину бачила директор табору! Вона кинулася мені на допомогу, а старша вожата побігла "швидку" викликати. Директорка пропхалась повз діток, які мене обступили, стала мені пульс міряти. Я очі здивовано розплющую - вона ще більше дивується. Коротше, у директорки тиск піднявся, "швидка" недаремно приїхала. А потім вона за той невинний жарт знизила мені оцінку за практику.
Олена ПАРХУНОВА, 42 роки, Вінниця
У нас у Грузії живе чоловіків брат. Ми були там у кінці 1980-х, а потім торік. Не могли повірити, що це та сама країна. Поліцейський мене провів під будинок, коли побачив, що я загубилася. Коли родичі приїхали до нас, сміялися, що вже забули, як давати даїшникам хабарі. Михайло, чоловіків брат, сказав, що його вже чотири роки не обважували, а у Львові на базарі на 300 грам черешень менше продали.
Леся, 54 роки, Львів
Прочитала статтю про Грузію, згадала, що деякий час у нашому класі вчилася дівчинка-грузинка. Дуже чемна була, спокійна, але й ображати себе не дозволяла. Єдине, що дивувало: жінки в них мали у всьому чоловіків слухатися. Вона завжди вдягалася дуже спокійно, косметикою майже не користувалася, волосся не фарбувала й не стригла, хоча всі в нас так робили. Казала: батько не дозволяє, і вона його заборону порушити ніяк не може.
Марія, перекладач, 24 роки
Не зміг дочитати інтерв'ю з Утою Кільтер. Від цієї людини негативна енергетика відчувається навіть через фотографію. Знаю, що робить це навмисне, але все одно якось гидко. Нормальна жінка не буде такі гримаси корчити. В мене на руках померла 12-річна племінниця від лейкемії. Коли прочитав: "Та народи собі ще одну!", закрив журнал.
Михайло БЕРГЕР, 38 років, викладач
Lюк - круті, насправді. Я почав їх ще з першого альбому слухати й досі намагаюся на всі концерти потрапляти. Альбом Lemon - найулюбленіший.
Богдан, дизайнер, 24 роки
7 
1
Комментарии