Чи Україна стане європейським Зімбабве, покажуть найближчі три-чотири роки

Про найбільші досягнення та найприкріші невдачі впродовж 21 року української незалежності розповідає політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, 56 років

ДОСЯГНЕННЯ

1. Декларація незалежності та референдум 1 грудня 1991 року. Це – визначальні події для формування України як держави. Дуже важливо, що народ в абсолютній більшості проголосував за незалежність. Також був обраний перший президент Української держави.

2. Майдан 2004 року.

Він започаткував процес створення української громадянської нації та демократії. Те, що сьогодні авторитарні тенденції влади ніяк не можуть здолати демократичну складову в суспільстві, є результатом саме Майдану, помаранчевої революції.

3. Євро­2012. Це було справжнє відкриття України для європейців. Вони побачили цілком нормальну, зрозумілу для них країну, але з неєвропейською, пострадянською владою.

4. Хартія Україна–НАТО 1997 року. Це була неформальна орієнтація України на західні структури та інституції. З погляду безпеки ми опинилися в клубі передових країн світу.

5. Великий договір між Україною та  Росією 1997 року. Російська Федерація визнала Україну як незалежну державу. Мирним шляхом розподілили активи, території – Росія відмовилась від зазіхань на нашу країну. Відносини між Києвом та Москвою стали визначатися міжнародним ­правом.

НЕВДАЧІ

1. Справа Георгія Ґонґадзе 2000 року. Це відображення наших звичаїв у політиці й соціальному житті, згусток найнегативніших тенденцій цих років. Весь світ побачив, що в Україні вбивають журналістів. Це драма не лише для родини Георгія, а й для всіх українців.

2. Фальсифікації виборів 2004 року. Сіверсько­донецький з'їзд депутатів. Спроби розколу країни. Вперше стало видно, які брудні у нас вибори і як їх намагаються сфальшувати за будь-яку ціну. Вперше так яскраво пролунали тези про розкол країни на мовному, культурному, політичному ґрунті. Багато нинішніх конфліктів влада закладала тоді. Бо сподівалася через розділ людей виграти вибори.

3. Конфлікт між "помаранчевими" 2005 року. ­Реванш і поразка Майдану. "Помаранчеві" не мали проекту розвитку України. Вони боролися проти президента Леоніда Кучми, а не за інакше майбутнє. І нинішня опозиція повторює їхню помилку – бореться проти Януковича, не пропонуючи нічого натомість. Після приходу до влади "помаранчеві" швидко дискредитували себе браком ідей і постійними внутрішніми конфліктами.

4. Газові війни України та Росії. Газове питання корумпувало українську політику. Від 1995–1996 років воно стає визначальним. З'являються тіньові, непрозорі схеми, великі прибутки, корупційні домовленості. Прогресивні сили відходять у тінь, здають свої позиції. Допоки існуватимуть непрозорі, корупційні схеми по газу, українська політика залишатиметься такою, як є.

5. Поразка демократичних сил на президентських виборах 2010 року. Рішення Конституційного суду і повернення до пострадянського президентського режиму. Суд скасував конституційну реформу і повернув новому главі держави величезні повноваження. Надалі багато рішень нової влади спиратимуться на сумнівні рішення цього суду. Це було конституційне свавілля, яке дискредитувало Конституцію та всю судову систему України.

6. Харківські угоди 2010 року. Україна, з порушенням Конституції, продовжила перебування іноземного флоту на своїй території.

7. Закон про мови 2012 року. Це – розкол суспільства за мовною ознакою, намагання дестабілізувати ситуацію. Так влада розраховує підняти собі рейтинг на виборах. Натомість, дуже сильно розпалила пристрасті всередині країни.

Розвиток України за 21 рік ­незалежності важко назвати успішним. Але, враховуючи з якою радянською та пост­імперською спадщиною ми вийшли зі складу СРСР, ці роки не можна назвати й провальними.

У Польщі, Чехії, Балтійських країнах радянська система не була такою глибокою. Вона пізно туди прийшла. Її завжди вважали окупаційною. А на наших теренах Радянський Союз глибоко заліз у ґрунт, устиг стати органічним, автентичним для більшості українців. Тож вони не розуміли, навіщо від Радянського Союзу звільнятися. Лише зараз в Україні приходить усвідомлення того, що кримінально-олігархічна система, яка прийшла на зміну комуністичній, створила кримінально-колоніальний режим. Він викачує гроші й сировину, ставиться до країни та народу, як до окупованої території.

Найближчі три-чотири роки покажуть, чи Україна стане авторитетною державою з міцною демократичною системою, чи просто буде європейським Зімбабве, зразком "третього світу" в Європі. Українці або через свою пасивність законсервують кримінально-олігархічний режим, або нинішня ситуація стане поштовхом для нового етапу національно-визвольного руху. Визволення вже не від радянської, а від ­кримінально-корупційної окупації.

×