Сергій ПАСКЕВИЧ, 39 років, старший науковий співробітник Інституту проблем безпеки АЕС НАН України, кандидат біологічних наук. Працює в зоні відчуження з 1995 року. Автор книжки "Чорнобиль. Реальний світ":

- За три-п'ять років у Прип'яті почнуть завалюватися багатоповерхівки. Цегляні будівлі зараз у такому стані, що під час дощу в 16-поверхівці капає і на першому поверсі. Втім, до закриття зони для туристів руйнація будинків не призведе. Чиновницькі організації зони активно виступають проти цього. Туризм дає серйозні гроші. У Прип'яті багато широких проспектів і великих площ, водити туристів там цілком безпечно - тому влада обмежиться закриттям доступу в окремі квартали.

За 10-15 років у зоні помруть останні "самосели". Більшості з них уже близько 70 років. Нові не селяться. По-перше, контроль у зоні став жорсткіший, а дії "самоселів", по суті, нелегальні. А по-друге, люди обжилися на нових місцях.

Максимум за 25 років зникнуть останні сліди сіл. Їхню територію захоплять чагарники та кущі. Раніше вчені планували скошувати біомасу і спалювати її в пересувних електростанціях. Але проект прибутку би не дав. Також була ідея звести термоелектростанцію для спалювання матеріалів із покинутих сіл. Але в них є радіонукліди, утворений попіл був би радіоактивний. Його довелося б утилізовувати. А це - колосальні кошти, що зводять сенс проекту нанівець.

До 2061 року поля, які зараз становлять третину території зони, здебільшого заростуть лісами. Міста Прип'ять, Чорнобиль і Чорнобиль-2 перетворяться на руїни: зруйнуються також панельні будинки. Радар у Чорнобилі-2, скоріше за все, розберуть на брухт. Територія перейде до тварин. У Білорусі так вчинили давно, створивши Поліський радіологічний заповідник. Там чудові умови для вивчення біоценозу, проводять заліснення. У нас лише контролюють поширеність окремих видів, працюють "на сьогодні", а не на перспективу. В результаті, на білоруській частині території вже живуть ведмеді й зубри, а в нас їх немає.

Українська територія зони відчуження - це чотири Києва, величезний природний резервуар.  2000-го екологи виявили там 20 червонокнижних тварин. Бачили рись - уперше за 120 років. Скільки видів рідкісних тварин живуть там зараз - невідомо. А наскільки багатий рослинний світ, ми навіть не уявляємо.

Ще за 10 років зі зруйнованого реактора ЧАЕС вивезуть усе радіоактивне пальне. Людська діяльність на території станції припиниться. Але до цього в центральній частині зони площею 150 квадратних кілометрів триватиме активне життя. І за теперішніх умов це - ідеальне місце для розміщення шкідливих виробництв. Наприклад, для побудови центрального сховища ядерного палива для всіх українських АЕС (зараз відпрацьоване ядерне паливо вивозять до Росії. - "Країна"). Зрештою, можна й відновити видобуток атомної енергії - побудувати нові енергоблоки. Це було б логічно: є безцінний кваліфікований персонал, інфраструктура, масштабний комплекс для охолодження реакторів. Найбільший ефект зона могла б дати саме як ресурс для розвитку атомної галузі.

2086 року мине три періоди напіврозпаду цезію-137 та стронцію-80. Концентрація цих найбільш небезпечних елементів зменшиться вдесятеро. Тому можливе зменшення території зони відчуження. Однак, і тоді буде ризик натрапити на радіаційні "плями" - майданчики з високою концентрацією радіонуклідів.
Економічних причин відкривати доступ на цю територію немає. Регіон ще до аварії був дотаційний. Земля там малородюча, розвивати рослинництво заважають високі ґрунтові води.

Ще в 1990-х учені прорахували всі сценарії оздоровлення зони відчуження. Намагалися виростити в тих умовах безпечні овочі, отримати екологічно чисте молоко. Їм це вдалося. Але собівартість таких продуктів - удесятеро вища за отримані на "чистій" території.

×