Працювати більше й ефективніше українці будуть за можливість придбати недороге житло, вважає економіст Олександр Розенфельд. Про шляхивиходу країни з економічної кризи він розповів в інтерв'ю журналу "Країна".

Які глибинні причини нинішньої економічної кризи?
- Якщо аналізувати її глибинні джерела, то вони  спричинені наслідками загального виборчого права і останніми бурхливими десятиріччями. Політики своїми обіцянками розігрили  апетити, але ці обіцянки були нереальні практично у всіх країнах світу. Завищені очікування населення зштовхнулися з політичною реальністю й почали впливати на неї і навпаки. Те ж саме в економіці. Обіцянки  викликали очікування населення, підсилили споживацькі настрої. Сьогодні значна частина економістів засуджують населення за те, що воно набрало необгрунтованих кредитів. Але на це треба дивитись і з погляду людського життя. Наші люди дуже погано жили, багато років не знали, що таке добра квартира, посудомийна машина, хороший автомобіль. У них - одне життя, тож засуджувати їх не варто. Але треба пам.ятати:

криза буде затяжною.

В чому проблеми теперішньої вітчизняної економіки?
- Ми поволі відстаємо від розвинутого світу. Бо стоїмо на місці, а світова економіка рухається вперед.

В той же час, українська економічна система зберігає  майже всі ознаки  великої держави. У світі шість-сім країн можуть самі робити літаки й ракетоносії,  десь двадцять - автомобілі й пароплави – і ми серед них. Але ми не є великою і не можемо нею бути - з огляду на наш демографічний та ресурсний потенціал і геополітичну ситуацію. Зберегти це можна лише в інтеграції з кимось.

Нам треба змінювати всю економіку, щоб вона стала частиною чогось. Це колосальна робота, не на один рік. Ми хочемо в ЄС. Добре, так давайте нашу економіку наближати до європейської - перевчати персонал, змінювати напрями підприємств. Має бути точка прицілу.

Яка у нас має бути точка прицілу?
- Ну от сказав Президент: ми маємо увійти до 20 найрозвиненіших держав світу. Чудово.  Якщо в України взагалі є  національна ідея, то об'єднати зусилля щоб потрапити до золотого мільярду. Янукович це просто по іншому сформулював. Але що для цього треба? Дивиться: діагноз реального стану маємо, точку прицілювання  сформульовано. Що залишається? Прописати траєкторію руху до мети. Тоді в повсякденній реальній економічній політиці ми  знатимемо, що кожен елемент нашої політики, який лягає на цю траєкторію — корисний, який не лягає — шкідливий.

Це колосальна робота, якою поки що ніхто не займається.

Можливі інші точки прицілу?
- Так. Партнерство з Азією. Або - з Росією та Казахстаном. Але у будь-якому випадку треба визначитись із метою, тоді буде можливо  шукати оптимальний шлях до неї. Якщо у нас різко міняється точка прицілу, то змінюються і траєкторії руху. І це проблема.

Які ринки для нас цікаві?
- Зараз так вже не підходять до проблеми. Сьогодні на будь-який товар можна знайти покупця, бо кон'юнктура змінюється безперервнго. І боротьба за ринки не обов'язково пов'язана з новими технологіями, можна знаходити нові ринки для товарів старих продуктів та технологій.

Інтеграція може бути максимальною на всіх напрямках?
- Ні. Треба визначити довгострокові перспективи, розуміти, які ми будемо через десятки років,  що нам буде треба - й від цього відштовхуватись. Цього розуміння у нас також нема.

Чому?

- Мабуть, тому, що в уряді замало професійних економістів. Без сумніву, наші керівники люди грамотні, багато в житті бачили. Але в них інженерний склад мислення. Тому є важлива річ, яку вони можуть і не враховувати. Економіка базується на врахуванні  поведінкових реакцій населення. Тут не спрацьовує інженерна логіка, коли їй довіряють управляти економікою. Управляти економікою країни на основі здорового глузду взагалі неможливо, він тут не працює. Інженерне мислення: ми маємо цвях, все рахуємо, малюємо на стіні хрестик, забиваємо цвях, вішаємо картину. Все логічно. Але в економіці цвях має свою думку. Тому як би  по цих цвяхах не колотили — відхилення будуть. Якщо не враховують очікуваних відхилень — вони приречені із самого початку.

- Під час підготовки до передвиборних перегонів Юлія Тимошенко роздала по 1000 гривень. Вона не хотіла нічого злого, тільки хороше. Думала: люди отримають гроші, куплять дешеві  продукти, проголосують за неї. Але її оточенню в голову  не прийшла думка про те, що мільйони пенсіонерів побіжать купувати долари на цю тисячу гривень...

Більш свіжий приклад. Уже нинішні керівники виступають  із рішучими обличчями й говорять, що треба зупинити спекулянтів, всі мають працювати на заводах, на державу, платити гроші в пенсійний фонд. Правильні речі кажуть. Але люди думають: що у держави  ще є заводи? А, ви хочете, щоб 100 чоловік володіли всіма підприємствами, 15 мільйонів працювали на них, а 5 мільйонів  контролерів наглядали за цими працівниками? Нічого у вас не вийде — ми підемо в тіньову економіку. Оці реакції народу влада не розуміє і не хоче враховувати, хоча й знає про їх існування.

Ще приклад. У нас було припустимо 5 мільйонів підприємців під єдиним податком. Вони платили, приміром, по 100 гривень. У владі надумали підняти податок до 400 гривень. Таким чином планується збільшити надходження в чотири рази. Але це свідчення економічної непідготовленості  тих, хто ці рішення  лобіював. Зрозуміло, що 5 мільйонів не робитимуть цього. Частина піде у тінь і перестане платити взагалі, частина закриється, а решта - платитимуть. І буде та сама сума, що й перед змінами до Податкового кодексу. Плюс -  мільйон тіньовиків і мільйон безробітних.

Це як в шахах, ніякий самий красивий план не може бути реалізований без врахування реакцій партнера. Сьогоднішня економічна політика має справу з мислячими об'єктами управління і повинна враховувати і раціональні, й ірраціональні мотиви поведінки населення у відповідь на свої управлінські дії. Наші керівні  органи у відповідності із суто механістичними схемами прийняття рішень не враховують навіть раціональні.

Які основні ірраціональні мотиви?
- Сучасна економіка виділяє  п'ять основних факторів  ірраціональних реакцій: довіра, справедливість, зловживання, історії, грошові ілюзії.

Індекс довіри взагалі відіграє колосальне значення. Позаторік на руках у людей було 50 мільярдів доларів, а зараз - 70. Що таке відсутність довіри? Це 20 мільярдів, які не прокрутилися в нашій економіці, не привели до прирісту  ВВП. В цей час влада мріє отримати 10 мільярдів траншу від Міжнародного валютного фонду. Але  у нас вдома 70 мільярдів. Якщо уряд  у нас попросіть по-людськи, щось привабливе запропонує, то гроші підуть в економіку України і без траншів МВФ. Но треба вести моніторинг індексу довіри, постійно аналізувати власні помилки. Справедливість – фактор не менш важливий. Коли в шахтарському селищі гірникам не платять зарплати, а директор їздить на "лексусі" — все. Як після цього закликати людей затягнути паски, бо криза?  Але це тема спеціальних досліджень.

Отже, виникає тіньова економіка і рятує народ від некомпетентності влади?

- Так, але це не проста річ. По-перше, тіньова економіка — це вимушена реакція населення. По друге-це самозайнятість. Люди не просять ні в кого їсти, що вже добре.

Десь у 1996 році українці масово зрозуміли: якщо самі собі не допоможемо, то довго не протягнемо. З'явились мікробізнесмени, заповнились базари. Не держава тоді врятувала людей від голодної смерті, а тіньова економіка. Якщо лікар отримує 1000 гривень, то чому він із голоду не помер? А чому в школах не попадала стеля? Врятували гроші, які пройшли повз бюджет.

Саме головне — із тіньовою економікою не ефективно боротися силовими методами. Це не має сенсу, бо це - боротьба із власним населенням. Навіть каральні органи СРСР і 3-го Рейху  не змогли досягти успіхів в цих процесах і вітчизняні податківці не зможуть.  Економіку треба поступово детінізувати, виділивши речі, які не заборонені законодавством. Ну хочуть люди принести лікарю 100 доларів. Так зробіть платні консультації в професорів, і ми не будемо давати в конвертах лікарям. Головний шлях – постійно вести  конкуренцію з тіньовою економікою і поступово перемагати.

Чому цього не роблять?
- Ні, - каже нам влада, - ми краще зробимо ще один контролюючий бюрократичний орган до сотні вже існуючих, і він із чимось там боротиметься.

Це все від того, що ми живемо в сучасному світі, а кадри у владі - старі. Радянські люди, як думають: чим більше контроль, тим краще. Надзвичайно дорогий державний контролюючий сектор, який є джерелом корупції. Дуже хабароємкий. Ми дійшли до парадоксів навіть у хабарництві. Теоретично хабар має зв'язок зі зловживанням та порушенням закону. Наприклад, вашого сина забирають в армію, а ви воєнкому дали 500 доларів, щоб відстрочити. Тут  все зрозуміло — порушення закону. А приходжу я в ЖЕК, хочу взяти "форму номер 3", а без хабара ніхто нічого не робить. Але ж це не пов'язано із порушенням закону, її й так мені мають дати.

Я бачив дослідження по Росії, у нас таких, на жаль, немає. Більше 90 відсотків хабарів не пов'язані з порушенням закону. Корупція  - це вже спосіб життя, мистецтво заради мистецтва.

І як за таких умов модернізувати економіку?
- Є у нас хвора ідея — відповідати за це має держава. Але не всі реформи вона повинна й може проводити. Для прикладу візьмемо назву одного з наших міністерств — регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. Але ж це лебідь, рак та щука. Регіональний розвиток - функція держави, будівництво — приватного капіталу, а житлово-комунальне господарство — місцевої влади. Ми ж усім цим намагаємось управляти із Києва.

Роль держави одна — створити умови, щоб щось було вигідно, а щось - невигідно. А керуючий імпульс такий: то що на обраній траєкторії стимулюємо; те що ні –гальмуємо. Тільки економічними методами.

Що може витягнути Україну з кризи?
- Мотором виходу із будь-якої кризи можуть стати незадоволені потреби. Яка в нас головна потреба? Що змусить українців працювати більше й ефективніше? Житло. У нас багато  людей без житла й дуже маленькі обсяги будівництва. Ось тут прихований резерв підйому України. Його немає в США та Європі.

Нам треба почати зводити дешеве житло по спеціальних програмах, але не безкоштовне. Цікавий досвід післявоєнної Німеччини й економічної політики Людвіга Ерхарда. 1947-го Германія була в руїнах. Жити – ніде, працювати - ніде, грошей - нема. Ми зараз у кращій ситуації. За одинадцять наступних років німці побудували 240 мільйонів квадратних метрів житла й розселили всю публіку. Людина отримала маленьку квартирку, це стимулювало до купівлі всього іншого до неї. Тобто, розкрутило економіку.

Це може стати базою нашої антикризової політики, потужним двигуном. Серед паралельних методів - стимуляція самозайнятості населення, імпортозаміщення, підтримка рівня споживання слабких груп населення. Набір рецептів тут невеликий.

Якою має бути загальна роль держави в економіці?
- Нам потрібна вільніша й ліберальніша держава. Найбільша небезпека за кризи — перейти в ручне управління. Економіка має свої стабілізатори. Вони, як маятник. Держава має тільки слідкувати, щоб маятник не злетів з осі. Наша ж зараз виконує не так регулювальну функцію, як фіскальну. Стимулююча політика уряду взагалі не встигає за змінами, бо темпи його  роботи відстають від змін на глобальних ринках.

Крім того є досить прості речі, які щоб зробити не треба грошей, тільки розум і воля. Наприклад, у нас абсолютно не захищені внутрішні товарні ринки – і продавці і покупці- всі дійові особи на ринку. Візьмемо фермера. У нього є фундаментальний ризик — ризик високого врожаю, який призведе до знецінення його головної продукції - зерна. Й виробник- фермер  наодинці зі своїми ризиками. Ясна річ, держава через свій резерв прагне маніпулювати ринком неринковими методами, наприклад, купуючи товар у обраних виробників. А інші?  Тим часом існує сучасна індустрія хеджування ризиків. Наприклад, є люди, які купують зерно й роблять із нього борошно. У них ризик протилежний — зерно може стати дуже дорогим. Але ж вони з фермерами цими ризиками можуть обмінятися за допомогою опціонних контрактів (право купівлі-продажу через визначений час за наперед обумовленою ціною. – "Країна"), й усім буде значно легше. Однак держава не створює їм майданчик для цього, хоча це її завдання.

Що робити людям, які зберігають гроші в доларах?
- Нічого. Всі розмови про перспективи вкладення в євро, китайський юань чи російський рубль - казки для бідних. Спробуйте наприклад у Вінницькій області купити пачку сигарет за швейцарські франки — валюту першої категорії. Нічого не вийде. А за долари — без питань. Так само в Перу, Зімбабве, Південній Кореї. Людство  зробило свій вибір  на кілька десятиріч.

Інше питання, щоб долари населення запустити в обіг й змусити працювали на українську економіку. Але це можливо тільки за умови довіри, а вона — найдорожчий капітал.

×