"Яка різниця - білет "МММ" чи американський долар? Ніякої. І те фантик, і те", - Сергій Мавроді, засновник фінансової піраміди "МММ"

 

Родина в мене - найпростіша радянська. Мати інженер-економіст, батько - монтажник. Працювали в Мінмонтажспецбуді.

Не пам'ятаю ні перших великих грошей, ні на що їх витратив. І ставлення до грошей таке: що є вони, що нема.

Усі кажуть, що мета піраміди - багато заробити. Так кажуть, бо нічого, крім грошей, не уявляють. Тому, коли людина говорить про щось інше, це викликає підозру.

Гроші - це папірці, які роздають за рабську працю. Вони нічим не забезпечені й нічого не варті. Фінансова світова система прогнила. Вона абсолютно несправедлива. Її треба ламати. І будувати іншу, чесну.

Працюйте, робіть кар'єру, повзіть, гризіть зубами й чіпляйтеся нігтями. А наприкінці кожного шляху стоїть Абрамович (російський мільярдер. - "Країна") з усмішкою Мони Лізи й чекає на вас. Уперед.

Як працювала "МММ"? Продавали білети. Фантики. Ви його купили, курс зростав - до 100 відсотків на місяць. І можна було хоч завтра його продати - пункти були на кожному розі вулиці, як зараз валютні. Яка різниця - білет "МММ" чи американський долар? Ніякої. І те фантик, і те. Різниця тільки в тому, що курс долара коливається, а курс білета підвищується.

Працюйте, робіть кар'єру, повзіть, гризіть зубами й чіпляйтеся кігтями. А наприкінці кожного шляху стоїть Абрамович з усмішкою Мони Лізи й чекає на вас

Хто, крім мене, заробив? Мільйони заробили. Адже учасників "МММ" було 15 мільйонів. Піраміду розвалила влада. Люди втратили кошти. І, звісно, почали волати й обурюватися. А ті, хто виграв, мовчали. Тому було враження, що постраждали всі. Це не так.

Ідеї виникають поступово. І по жодних книжках не можна навчитися створювати "МММ". У неї немає аналогів, відповідно мене навчити ніхто не міг. Самоучка.

Класична помилка всіх пірамід - вкладати кудись гроші. Потім починається паніка і коштів не вистачає. Гроші завжди мають бути під рукою, на виплати. Вкладати їх можна тільки в рекламу і на розвиток піраміди. Вона живить себе сама. У "МММ-2011" платять від 20 до 60 відсотків на місяць. Де ще можна стільки заробити?

Талейран (французький політик і дипломат. - "Країна") колись сказав: "Це не злочин. Це гірше, це - помилка". Урок, який я отримав у тому "МММ", - необхідно йти до кінця. Або взагалі нічого не починати. Тепер я не зупинюся.

Тодішній "МММ" такий, як зараз, бути не міг. Розвалити нинішній не вдасться нікому. Нема єдиного рахунку, нема юридичної особи, офісу, нічого немає. Фантом. Фінансова фата-моргана. Повітря. Усе розподілене по рахунках осередків. Готуємося до війни проти всіх. На певному етапі цього не уникнути. Тому не має бути ніяких больових вузлів і нервових точок.

Ніхто тоді грошей не лічив, вони кімнатами рахувалися. Не пам'ятаю, скільки там було кімнат, але все вивезли, гади - 17 КамАЗами.

Мій улюблений анекдот - про партію "пофігістів". Створили таку партію. Кореспондент бере інтерв'ю у вождя. "Що, - питає, - вам усе пофіг?" - "Усе пофіг". - "Сім'я, діти?" - "Пофіг". - "Робота?" - "Пофіг". - "Політика?".- "Пофіг". - "Гроші?" - "Ні, гроші не пофіг". - "А як же принципи пофігізму?". - "Пофіг".

У тюрмі просидів чотири з половиною роки. Найдовше - на "спецблоці". Це дуже похмурий заклад, тюрма в тюрмі - на 20 камер. Вони в основному три- й чотиримісні. Співкамерниками були кілери, маніяки - еліта злочинного світу. Психологічна обстановка дуже тяжка. Всі чекають на довічне. Утримання там дороге для держави, на одного ув'язненого по 10 охоронців. Мене тримали чотири роки. Інших зазвичай - не більше року. Зламати, певне, хотіли. У мене було 12 голодувань, одне з них - сухе вісім діб. Карцерів мав незліченно.

У тюрмі мене все дратувало. Наприклад, руки потрібно тримати за спиною. Це психологічно ламає людину.

Я не дотримувався правил. І мені навіть лампу дали. Там це немислимо. Я по ночах працював. Був озброєний нейтралітет: вони мене не чіпали, а я не буйствував. Співкамерники ставилися з повагою. Я сидів із п'ятьма злодіями в законі. А злодій у законі - це цар і Бог у тюремній ієрархії. Один із них назвав мене своїм другом. Інший, в якого 35 років відсидки, сказав: "Сергію, якщо ти зайдеш у будь-яку камеру, назви моє ім'я. І передай: будь-які проблеми, що їх вони створять тобі, я вважатиму своїми власними". Це карт-бланш.

Головний висновок після тюрми: немає там нічого доброго, і потрапляти туди не треба.

Свої дні народження не святкую.

Режим дня в мене як у робота. Сплю двічі на добу, зранку та вечері - з шостої до десятої. Усе життя так спав, навіть у тюрмі, хоча там це було вкрай важко. Зараз прокидаюся, вмиваюся, роблю зарядку. Улюблена вправа - прес качати. Щоранку роблю тисячу разів, у тюрмі - п'ять тисяч. Перед комп'ютером дуже багато часу проводжу. На прогулянку не виходжу.

Улюблене місце - моя квартира. Адресу не називатиму. Місто Москва.

Телевізор не дивлюся, нічого не слухаю й нічого не читаю. Улюблених фільмів немає.

Із Богом зустрічаюся щодня. Про що його питаю - це наші особисті справи.

Влаштовую фінансовий апокаліпсис і збираюся все зруйнувати. Усі уряди світу - мої вороги.

Я не геній, я - месія. Поняття генія зараз надзвичайно девальвоване. Людина щось зробила серйозне - і вже геній. Хоча насправді в історії їх - раз, два та й усе. Ну, Ньютон - геній. Ейнштейн. Може, Архімед.

Депресій у мене не буває. Завжди рівний і чудовий настрій.

Мешкаю в трикімнатній квартирі, що дісталася від батьків. Вона не приватизована, інакше у мене її забрали би. Доки сидів, тут жили люди.

Коли мене арештовували 1994-го, квартира була ця сама.Три кімнати, з меблів тільки письмовий стіл, стілець і ліжко. Вздовж усіх стін до стелі - книжкові полиці. Й посеред кожної кімнати величезний акваріум. Ще жив здоровезний папуга - рожевий какаду, і дві кішки: сіамська й чорна. Більше нічого. Велимира Хлєбникова пам'ятаєте?

"Мне мало надо!

Краюшку хлеба

И каплю молока.

Да это небо,

Да эти облака!"

А мені навіть молока не треба - алергія на нього. Цілком улаштовує вода.

Сам із собою не нудьгую, а з усіма іншими мені нудно

Любов - це втеча від самотності. Була колись якась там перша любов, але згадати не можу.

Не можна зраджувати. Ти перестаєш бути людиною.

У школі було прізвисько Маврік, бо Мавроді.

Ніколи не думав про те, щоб змінити щось у минулому. Що є, те є.

Зараз страхів не маю. А в дитинстві боявся щоденник показувати батькам - як і всі діти.

До пуття нічого не вмію робити. Забити цвях, відремонтувати щось - мені це недоступно. Але в квартирі прибираю ретельно, тарілки одразу мию. Можна сказати, що охайний.

Сам із собою не нудьгую, а з усіма іншими мені нудно.

Читав соціологічне дослідження, що після 40 років у людини не залишається жодного друга. Через природний рух речей. Усі, кому казав, дивувалися. Питаю: є в тебе друг? Людина спочатку замислюється, потім каже, що знайомі є, друзів - ні.

Готую сам. М'ясо в будь-якому вигляді: смаженому, вареному, все одно. За гороскопом я Лев, мені належить.

Замолоду комплекси були. Зовнішність. Не всім дівчатам подобався. Зараз асоціююся з грошима, а гроші подобаються всім.

Старість - це, напевне, душевний стан. Хоча, може, й фізичний. Я над цим не задумувався.

Політикою не цікавлюся, але в курсі. Про політичну ситуацію в Україні знаю в загальних рисах. У вас трішки краще, ніж у нас. В Україні переміг Янукович, а в нас такого бути не може.

Я наполовину українець. Батько - із села Старомлинівка, колишня Махновська друга столиця. На Донбасі.

Коли був у розшуку, весь час на нервах, від кожного шереху здригався. Наснилося: дзвонять у двері, дивлюся - спецназівці. Прокинувся нажаханий, бо сон був дуже реальний, наче наяву. Незабаром сниться другий: так само дзвонять, потім починають ламати двері. Я себе переконую, що це - сон, і прокидаюся. Наступний сон: вони вдерлися у квартиру, схопили мене під руки і повели кудись. Коли це сталося насправді й мене заарештували, я себе постійно переконував, що це - сон.

Відколи почав писати книжки, розлюбив читати. Зрозумів цю кухню.

Нинішня фінансова криза не закінчувалася. Інвестори нарешті усвідомили, що немає нічого сталого. Що гріш ціна всім гарантіям і обіцянкам. Що все тримається винятково на довірі. А довіра похитнулася. Ось у цьому корінь.

Щастя - це коли відчуваєш, що щасливий. Я зараз - задоволений. Сурогат, звичайно, але іншого немає.

Ніколи не курив і не вживав наркотиків. А от спиртного, в радянські часи, пив багато. Потім набридло, покинув. До того ж похмілля було тяжке.

До одягу ставлюся байдуже. Хоча він впливає на будь-яку людину при першій зустрічі. Навіть по собі це помічаю. Бачу солідно одягнену людину й думаю, що вона - солідна. Коли приходжу на зустріч у спортивному одязі, даю опоненту чи співрозмовнику фору. Він починає за рахунку один нуль. Його сприймають як солідного, а мене - так собі. Доводиться відіграватися по ходу п'єси.

У жінках ціную вроду. Напевне, у них є багато інших чеснот, але чоловіки так запрограмовані.

У мене всі мрії збуваються, це - моє прокляття.

Економіка - це не наука, а шарлатанство. Вона нічого не може передбачити.

Чим відрізняється нинішній "МММ" від "МММ"-1994? Принцип той самий. Попередні за рахунок наступних. Є тільки фізичні особи, які добровільно обмінюються грошовими знаками. Без будь-яких умов, гарантій і обіцянок. Просто їм так хочеться. Вася дає гроші Петі: "На! Бери!" Як це можна заборонити?

Ворогів у мене дуже багато. Більше, ніж в інших. Ніяк не них не реагую.

Гніваюся рідко. Востаннє - коли в мене намагалися забрати ковдру в тюрмі.

У житті я все збагнув.

×