40-річна киянка Леся Касовська під іменем Маріанна працює в агенції "Таємне бажання". Зазвичай їхні клієнти шукають загублених родичів або знімають документальний фільм. Леся-Маріанна допомагає іноземцеві відшукати таємний манускрипт Пінзеля. Вони їдуть до Львова, потім – до Бучача. Мішель Арбріє отримав від батька сонет, у якому вказано, де майстер міг сховати свій трактат. Тим часом сестра Мішеля полює за боцеті Пінзеля – скульптурними ескізами. Хоче продати їх на чорному ринку. Врешті, Мішель буквально божеволіє від містичних знаків та обшуків у готельних номерах.
Євгенія КОНОНЕНКО, 53 роки, Київ:
– Уперше побачила скульптури Пінзеля у Львові сім років тому. Поглянула – не розбереш, від Бога чи від диявола ця творчість. Найбільше вразили фігури Самсона та янголів по боках від Христа. Вони мали такі старечі обличчя. Тоді захотілося розібратися в Пінзелеві. Досі над моїм робочим столом удома висить альбомна ілюстрація – "Янгол" Пінзеля з костелу в селі Годовиця на Львівщині.
Коли у видавництві "Грані-Т" затвердили написання роману, мене відправили у відрядження. Відвідала містечка Городенку й Бучач. Останнє обійшла кілька разів. Вразило, що архітектура вся збереглася. Хотіла купити щось на пам'ять про місто, але нічого не знайшла – мають звичайний базар із тим самим шматтям. Була в Успенському костелі та Покровській церкві, де є скульптури Пінзеля. Проїхалася тим самим маршрутом, що й моя героїня киянка Леся Касовська, яка допомагала іноземцеві шукати в Україні таємний манускрипт Пінзеля.
Роман писала три місяці. Зосередилася на історії жінки. Але це був не документальний твір, тому переважно користувалася власними емоціями та фантазією. Читала книжку Бориса Возницького "Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іван Георгій Пінзель", маю художній альбом робіт скульптора "Перетворення". Хотіла би побачити бучацьку церковну книгу, яка зараз у Варшаві. У ній є дані про народження Пінзеля, вінчання та про новий шлюб його вдови Маріанни.
Картину "Жертвоприношення Ісаака", де герої знаходять манускрипт, також вигадала. Багато бачила у львівських антикварних крамницях картин на біблійні сюжети. Звідти змалювала. Говорила з істориком Наталією Яковенко. Вона припустила, що Пінзель міг написати такий трактат. У ньому могло йтися не тільки про технології різьблення, але й у який стан треба увійти або яку молитву почитати, щоб приступити до роботи.
"Жертва забутого майстра" із роману Євгенії Кононенко
"Я багато думаю про Пінзеля. Продираюсь крізь пласти щільно спресованого часу, намагаюся щось почути крізь гомін часів. Я думаю про нього не як про видатного митця – новатора скульптури. Я думаю про нього як про людину, яка вставала вранці, щось їла, ставала до праці, задирала голову, розфарбовуючи їхні тіла й одіяння. І чим більше я думаю про нього, тим більше переконуюся, що він був зовні дуже схожий на Мішеля. Той також був високий, худорлявий, навіть тендітний, гарний юнак, який виглядав молодше свого віку і абсолютно не переймався своєю чоловічою вродою. Він шукав розуміння в цьому світі, а його не розумів ніхто. Його цінували, але не розуміли. Він виражав себе у своїх виробах, але цього замало навіть для великого митця. Його вінчана жінка хотіла не того. Вона також почувала себе самотньою поряд із ним. Вона зустріла чоловіка, поряд з яким відчула себе повноцінно. А той чоловік банально захотів заволодіти цінностями Пінзеля. Рівень пристрастей знизився з неба на землю. Труд в ім'я священної мети злився з гіркою безбожною метушнею".
4 
1
Комментарии