Українізуємо слова, які не українізуються, і русифікуємо ті, які не можна русифікувати

Нову платівку "Куй!" учасники гурту "Хамерман Знищує Віруси" оздобили поховальними вінками і власним варіантом прапора України. Дует відзначає 15 років від часу створення. Колишні вчитель і лікар виходять на сцену в трунах, господарських сумках замість одягу і з восьминогами на головах. Працюють зараз над записом двох альбомів - "Козирний" і "Продажний". В останньому всі охочі можуть купити місце на обкладинці й рекламний запис поміж пісень гурту.

"Хамерман Знищує Віруси" (ХЗВ)

Гурт заснований 1996-го в Сумах. Стиль визначають як театрально-поетичне електропанк-кабаре. Володимир Пахолюк пише тексти, Альберт Цукренко - музику. Іноді з ними виступає гітарист Сергій Трушель. За 15 років видали чотири альбоми. На початку 2000-х надіслали на конкурс державного гімну пісню "Україна - це ми". У її приспіві є слова "самогубцiв не ховають iз нормальними людьми".

Творчість гурту не рекомендують для прослуховування дітям, людям похилого віку й особам з чутливими нервами.

Володимир Пахолюк, 37 років, Альберт Цукренко, 35 років, учасники гурту "Хамерман Знищує Віруси":

- Перед виборами 2004-го у нас була ідея політичного альбому. Придумали власний прапор. Схожий на україно-американський стяг, який з'явиться після того, як ми завоюємо США, або вони - нас. За задумом, мав прикрашати обкладинку диска.

Це був справжній прапор, надрукований на тканині. Він западав в око й осідав на підсвідомості. Тож навіть пояснювати нікому не довелося, чому там 13 жовто-блакитних смуг і 43 тризуби. Якось фотографувалися з ним на Хрещатику. Перехожі підходили, знімали на мобільні. У шанувальниць, які бачили прапор на концертах, починалися істерики, ніби Beatles узріли. А потім якісь молоді наркомани украли його в нас на "Махнофесті". Принаймні, обличчя в них були такі, наче "Момента" нанюхалися.

Люди можуть подумати, що такий прапор - блюзнірство. Та справжнє блюзнірство - Янукович, Азаров і кровосісі. І українська національна ідея, бо незрозуміло, куди йдемо: в Європу чи на Донбас.

"Хамерман знищує віруси" - це весело, але не стьоб. Останнє слово нам не подобається, бо означає знущання. А ми ні з кого не знущаємося, максимум - трохи із себе. Під час одного виступу якийсь хлопець вирішив, що ми стібемося, коли виконували пісню про Афганістан, і пішов бити нам пики.

Ми - не провокатори. Після епохи Відродження провокатором можна назвати будь-якого художника. Адже невідомо, як відреагує глядач на символи, які використовує митець. Можна намалювати квіточки, і тебе закидають лайном, а можна - портрет Гітлера, і тебе звеличуватимуть. Усе залежить від контексту.

"ХЗВ" - це не кітч. Останній з'явився у ХІХ столітті як культура, розрахована на люмпенів. Ми - радикальний авангард. Бувало, публіка нас не розуміла, починалися конфлікти: або нас намагалися побити, або одна частина залу - іншу. Це ріднить "ХЗВ" із авангардистами 1920-х. Їхня мета - епатувати глядача ледь не до смерті. Якщо з кимось із публіки траплявся інфаркт, вважали, що метод обрали правильно.

Коли пишеш пісню, не треба намагатися зробити її без матюків. Зроби її добре. Якщо туди потрапили матюки, хай будуть

Кітчева культура не припускає обмірковування того, що робиш. Вона працює за принципом унітазу: швидко сприйняти й спустити все, не відкладаючи в пам'яті. У 1930-ті кітчем вважали кіно, яке згодом включили до списків обов'язкового перегляду - "Нанук із Півночі", "Носферату", "Метрополіс", фільми з Чарлі Чапліном.

Кожен концерт намагаємося зробити унікальним. Двічі в однакових костюмах на сцену не виходимо. Зазвичай виготовляємо їх самі. Інколи звертаємося до друзів-дизайнерів із Сум. Вони робили наші костюми-труни, бо це складна інженерна конструкція. І оформлювали альбом "Куй!". Дмитро Растворцев спеціально розробив унікальний шрифт для нього.

Поганих пісень без ненормативної лексики дуже багато. Коли пишеш текст, не треба намагатися зробити його без матюків. Зроби добре. Якщо туди потрапили матюки, хай будуть. Ми живемо у світі, де мат - повноцінний засіб вираження.

Суржик - це кітч. Суржик у наших текстах від справжнього відрізняється тим, що ми його повністю видумали. Українізуємо слова, які взагалі не українізуються, і русифікуємо ті, які не можна русифікувати. Наприклад, "фітбілка", "бріво", "хіріші".

Ідеальний слухач - я сам. Та навіть автор не може стовідсотково розкласти свій твір, знайти всі його смисли. Якщо дати послухати наші пісні бабці на базарі чи люмпенам із Троєщини, вони знайдуть купу смислів, про які ми навіть не здогадувалися. У нас є друг-психіатр. Його пацієнткам подобається пісня "Несколько слов о моём дедушке" з альбому "Куй!", постійно її співають.

За життя дуже важко оцінити свій вклад у мистецтво. Але наші рейтинги однозначно підвищаться, коли гурт припинить існування.

×