Північна Корея застряла в середині минулого століття

Понад два тижні північнокорейські військові готуються до війни з Південною Кореєю та атаки на американські військові бази. Наприкінці минулого тижня центральне телебачення КНДР показало відео, де солдати під час тренування стріляють по портретах міністра оборони сусідньої держави Кім Кван Чжина. Такі ж паперові мішені прикріплюють до голови опудал, на які випускають підготовлених військових німецьких вівчарок, що їх шматують. Наприкінці відео манекен Кім Кван Чжина руйнується від пострілу ракетної установки.

9 квітня Північна Корея попередила туристів, що перебувають на території Південної Кореї, про неминучість військового конфлікту. Попросила їх по можливості покинути країну. Раніше таке ж попередження зробили іноземним посольствам. Сказали, що в разі ускладнень не зможуть гарантувати їм безпеку

Рю Пат Вей, 45 років, економіст, Чханвон:

– Ситуація стає дедалі напруженішою, але вирішити її жодна зі сторін не може. Молодий Кім перевіряє давній спосіб отримати допомогу – грошову і гуманітарну. Скидається також, ніби Ин чекає, що Китай стане на бік Пхеньяна. Погано, що події 2010 року, коли КНДР підбила наш корвет "Чхонан", показали: Пхеньян цілком може перейти до бойових дій. Що йому заважає вистрілити ще раз? Сеул має під боком порохову бочку і нічого не може вдіяти.

Про те, що армія КНДР, хоч і численна, озброєна застаріло, очевидно. Це розуміють усі, зокрема й молодий Кім. Він не такий дурний, щоб починати війну, де не має жодного шансу виграти. Якщо ж переможемо ми, і Корея об'єд­нається, треба буде вирішувати: що робити з територією, де живуть понад 20 мільйонів людей, а промисловість і сільське господарство глухо застряли у середині минулого століття. Там потрібні не просто інвестиції, а повна перебудова. Наша економіка цього зараз собі дозволити не може. І годувати сусідів просто так ніхто не буде.

Моя дружина Іта – фармацевт. Торік Північна Корея отримувала кілька вантажів дитячих вакцин від Червоного Хреста. Іта супроводжувала багаж. Каже, медицина відстала щонайменше на 30 років. Якусь складну апаратуру немає сенсу дарувати, бо її все одно не зможуть використати. Семінари вони проводять тільки внутрішні. Нову літературу й журнали отримують кілька людей, які й вирішують, що можна донести далі. Онкозахворювання лікують тільки хірургічно. Якщо хворіє хтось із чиновників, його відправляють до нас чи у Китай. І важко уявити, що пхеньянський лікар робитиме, якщо Кореї об'єднаються.

У будь-якій із наших лікарень йому знайдеться робота хіба прибиральника.

Кім Наг, 29 років, фермер, Тегу:

– У нас купують контрабандно борошно й дещо з овочів для ринків Північної Кореї. ­Беруть на 1500 доларів, і це вважають, досить великий обсяг. Сільське господарство КНДР дуже неефективне, їм бракує техніки й добрив. За таких умов досягти навіть того, що вони мають, – пекельна праця. Якби дати їм можливість розвиватися, це могла б бути ще одна багата країна.

Але цікаво інше. На складі ми кілька разів намагалися заговорити з водієм і вантажниками. Треба бачити, як вороже вони налаштовані. Прості люди розуміють, що в них у країні не все гаразд, але впевнені, що за межами КНДР усе набагато гірше. Їхній шеф, який обідає в дорогому ресторані, коли буває в нас, наплів своїм, що наші родини голодують, бо ми продаємо борошно заради наживи. Вважають, що в усіх негараздах винна Південна Корея. Ситуація не зміниться, бо в них немає альтернативних джерел інформації. Усі фільми, що потрапляють до них на ринок, вони вважають пропагандистською брехнею. Не знаю, що станеться, коли північні корейці побачать, як живуть за завісою. Можливо, здадуться без бою, а можливо – і ні. Вони вірять своїй партії, хоч це й абсурдно звучить.

Аманда ПАК, 34 роки, інженер компанії Samsung, Сеул:

– Після перших заяв Кім Чен Ина було трохи не по собі. З Кім Чен Іром усі знали, що це – шантаж, і до активних бойових дій Північна Корея не перейде. А Ин може випробовувати межі й показувати зуби. Трохи протверезив усіх дідусь мого чоловіка. Він брав участь у бойових діях 1952-го. Ин ніколи не впорається з цією війною, каже він. Навіть якщо диктатору вдасться зробити перший прорив чи вдарити далекобійними ракетами по Сеулу, зі зброєю часів Другої світової він швидко програє.

Моя подруга – волонтер у Товаристві взаємо­допомоги Корей. Це кілька десятків людей, які збирають гуманітарку для Пхеньяна. У країну їм дозволяють в'їжджати по троє. ­Ретельно перевіряють на кордоні, чи немає в автобусі якихось дисків, камер або фотоапаратів. Туристам дозволяють мати це все, але їх возять тільки певними містами, де все виглядає досить пристойно. Я хотіла з'їздити з нею, але попри посвідчення учасника Товариства, мене не пропустили. На кордоні мене не було у списках тих, кому дозволено в'їжджати в країну.

Під час позаминулої поїздки не помітили відео­реєстратор. Коли ми переглянули записи, я не повірила своїм очам. Подруга розповідала, що вулиці завмерли, ніби у 1960-х. Але в мене таке враження, що це 1945 рік. Діти показують пальцем на мікроавтобус, жінки всі в одязі одного фасону.

Гуманітарну допомогу ділять одразу на складі. Щось іде в кишені корупціонерам, але добру половину справді роздають. Коли одного разу відвозили повен автобус солодощів перед якимось святом, їх всі відправили на склад допомоги. Там при волонтерах почали розпаковувати шоколадки й загортати у папір із написами, що "Великий Полководець вітає народ Кореї". ­Подруга каже: навіть на одяг чіпляють бирки тамтешніх фабрик.

"Є 70 – 80 відсотків імовірності того, що війна відбудеться. Бо північнокорейський лідер Кім Чен Ин захоче використати цю можливість, щоб об'єднати Корейський півострів"

Чжан ЛЯНЬГУЙ, професор з міжнародних стратегічних досліджень у Центральній партійній школі Комуністичної партії Китаю

Дівчину сім років готували підірвати літак

Колишній агент північнокорейських спецслужб 51-річна Кім Хьон Хі понад чверть століття живе у страху, що по неї прий­дуть колишні колеги. Вона втекла й живе у Південній Кореї. ­Заміжня. Має двох дітей

– Одного дня біля моєї школи зупинився чорний седан. Вони були з партії. Мені сказали, що я обрана. Навіть не дали до пуття попрощатися з друзями. Наказали пакуватися, – згадує.

18-річну дівчину, яка вирізнялася красою і розумом, відправили в північнокорейську елітну школу для підготовки шпигунів у віддаленому гірському районі. Вчили користуватися зброєю, прийомів бойових мистецтв. Через сім років Кім Хьон Хі виконала завдання, до якого її готували весь цей час. Його поставив тодішній лідер Кім Чен Ір. 25-річна Кім разом зі старшим агентом, що видавав себе за її батька, підклали вибухівку на борт південнокорейського літака. Той вибухнув над Бірмою. Усі, хто був на борту, загинули.

– Кінцева мета Кім Чен Іра була зірвати Олімпійські ігри 1988 року в Сеулі. Думав, якщо підірвати літак, люди боятимуться летіти в Південну Корею, – пояснює Кім Хьон Хі.

Після виконаного завдання шпигуни подалися в Бахрейн. Та за два дні їх затримали з фальшивими паспортами. Кім Хьон Хі засудили в Південній Кореї до страти, але згодом помилували. Її напарник отруївся ампулою ціаніду, схованою в пачці з цигарками.

– У мене теж була ампула з отрутою. Коли я її випила, згадала матір. Потім знепритомніла, – каже Кім.

Вона невміло розчавила ампулу й не випила всієї дози отрути, тому лікарі врятували її. Жінка досі не знає, що трапилося з її рідними, які залишилися в Північній Кореї.

×