Дорослих убивають і залишають на видноті. А дитячі тіла добре ховають

 

5 листопада в бразильському місті Кампіна-Ґранді троє невідомих викрали молодшу сестру футболіста Халка – нападаючого петербурзького "Зеніта". Відпустили 22-річну Анжеліку Апаресіду Вієйру наступного дня. Вона каже, злочинці не змогли визначитися із сумою викупу. Спочатку хотіли 150 тисяч доларів. Потім сперечалися, як поділити між собою гроші. Пересварилися. Після цього один зі спільників, якому запропонували найменше, відпустив дівчину.

Того ж дня поліція затримала всіх трьох викрадачів. Поліцейські кажуть, у Бразилії почастішали викрадення родичів відомих футболістів. Здебільшого за кілька днів їх відпускають неушкодженими за великий викуп

Паола МАНТЕУ, 34 роки, Сан-Паулу:

– 10 років тому викрали мого молодшого 7-річного брата. Батько був бізнесменом і мав конфлікт з кимось із партнерів. Ті спробували викрасти маму, а тоді просто зі школи забрали малого. Тато встиг відправити мене до друзів, а вже ті переправили до США. Там я змінила прізвище.

Мама розповіла, що за три дні поліцейські припинили видимість активних пошуків і порадили виконати вимоги викрадачів. Тато зробив усе, що ті просили, – перевів 400 тисяч доларів на рахунок у швейцарському банку. Але ми так і не отримали жодної звістки про Крісту.

Я повернулася до Бразилії, коли з'явилася можливість відкрити свій бізнес. Постачаю звідси дорогі сорти кави і фруктів у мережу американських ресторанів. Час від часу Фонд допомоги родинам викрадених повідомляє про виявлені дитячі скелети. Мама з татом забороняють мені оплачувати аналіз ДНК, бо вірять, що Крісту живий. Кілька разів я таємно платила за аналізи. Щоразу це був не він. Розумію, що його вбили ще 10 років тому, але кожного разу радію, що цей скелет із простреленою головою чи зламаною шиєю, – не мій брат.

Зараз у Фонді не так багато викрадених, доля яких невідома. Здебільшого це – діти. Дорослих убивають і залишають на видноті. А дитячі тіла добре ховають. Ще дитину можуть продати. Ми спілкуємося з чотирма родинами, в яких украли малюків. В одних – 6-місячну доньку два роки тому.

Кахо ТЕРРЕУ, 45 років, поліцейський, Бразиліа:

– Наші бандити переймають досвід мексиканців, і викрадення людей роблять основним важелем впливу. Раніше таке траплялося тільки, коли між собою воювали картелі. Зараз можуть викрасти родича багатої людини, якщо банда давно не мала солідного заробітку. Переважно заручника не вбивають. Але це лише питання часу, коли зрозуміють, що простіше отримати викуп і викинути труп. Лякає й те, що почали часто викрадати родичів знаменитостей.

У червні ми їздили до США на семінари. Там розказували про найкращі методи боротьби з організованими бандами і наркокартелями. Теоретично все виглядає дуже ефективно і швидко. Але реалізувати ці знання ми не можемо. Частіше родини й не звертаються до нас. А якщо й приходять, ми не можемо зробити багато. До того ж, боїмося за своїх близьких також.

Ромео ВАЛЬГА, 57 років, правозахисник, Мехіко:

– Доки поліцейські ­співпрацюватимуть з головорізами, ситуація в Латинській Америці не зміниться. Минулого тижня я програв справу в суді. Наркокартель викрав хлопчика, щоб перевезти наркотики в пакетиках у його шлунку. Дитина мала стипендію на навчання у США. Дорогою він помер. Батькам підкинули тіло в гараж. На суді ­перед нами було підроблене свідоцтво про смерть, якісь свідчення сусідів, що хлопчик був схильний до самогубства і сам собі розрізав живіт на 12 сантиметрів.

За 15 років тільки троє поліцейських були готові співпрацювати зі мною. Одного застрелили і прив'язали до дерева перед відділком, двоє інших зараз у США під охороною. Тепер я не беруся за справи, коли до мене по допомогу звертається хтось із поліцейських. Я розумію, що це – неправильно. Але мені здається якоюсь вищою справедливістю, коли люди страждають від рук тих, кого вчора покривали.

Позаторік отримав листа від боса одного з картелів. Він написав, що йому смішно спостерігати за тим, як я у боротьбі з ними спираюся на букву закону. Вирішив активно боротися ще три роки, а тоді переїхати до США.

Філіпп ФРАНКО, 18 років, студент, Чикаго:

– Я родом із Сан-Паулу. Коли мені було 15, батьки переїхали в Чикаго до родичів. ­Пояснили: що боялися за моє майбутнє. Час від часу переписуюся з друзями з Бразилії. Розповідають, що Сан-Паулу як було бандитське місто, так і залишилося. Людей часто викрадають за викуп. Але буває, дехто сам це підлаштовує. Молодша сестра мого друга попросила свого хлопця зіграти викрадача. Той із невідомого номера зателефонував її матері. Наказав нічого не розказувати поліції, якщо та хоче побачити доньку живою. Сказав, про викуп передзвонить завтра. Але наступного дня так ніхто й не телефонував. І доки батьки шукали дочку, вона два дні разом із коханцем розважалася в нічному ­клубі. Потім прийшла сама. Сказала, що відпустили. Десь за півроку зізналася батькам, що ніхто її не викрадав.

×