Німецький біблеїст-протестант Константин фон Тішендорф 15 років "полював" за грецькою рукописною Біблією IV ст. На кількадесят аркушів з неї випадково натрапив 1844 року в бібліотеці одного з найстаріших монастирів у світі - Святої Катерини на Синайському півострові. Через дев'ять років він прибув туди знову, та решти манускрипту ченці не захотіли йому показати. Утретє на Синай Тішендорф подався як посланець російського імператора Олександра II. І 4 лютого 1859 року, за день до планованого від'їзду вченого з обителі, монастирський економ приніс йому загорнутий у червону тканину манускрипт - 346,5 аркушів із грецьким текстом Нового Завіту й більшістю книг Старого. Це найдавніший із відомих рукописів Святого Письма.

Монастир саме не мав архієпископа й водночас ігумена. Вибір нового затягувався: до Кирила, кандидата від ченців, Єрусалимський патріарх не був прихильний. Тішендорф пообіцяв Кирилові в цій справі підтримку російського царя - за рукопис. Після виконаної обіцянки братія подарувала манускрипт Олександрові II - "найбільш християнському монархові світу". "Синайський кодекс" - так невдовзі назвали рукопис - опинився в Петербурзі. 1862 року Константин фон Тішендорф видав текст кодексу в чотирьох томах.

Та в липні 1869-го в листі до Тішендорфа архієпископ Синаю дорікнув, що ченці почуваються ошукані, бо досі не отримали жодної винагороди за кодекс. Тішендорф одразу ж звернувся до російського уряду. У листопаді того ж року монастир Святої Катерини отримав з Петербурга 9 тис. рублів золотом.

Оригінал "Синайського кодексу" зберігався в Петербурзькій імператорській бібліотеці, згодом Ленінградській публічній. 1933 року за особистим розпорядженням Йосипа Сталіна його продали Британському музею за 100 тис. фунтів стерлінґів - понад $5,6 млн на нинішні гроші. Це досі найвища ціна, що коли-небудь заплатили за книжку.

Через місяць після продажу ченці із монастиря Святої Катерини заявили, що оборудка незаконна, бо справжні власники реліквії - вони. Мовляв, цінний манускрипт у монастиря Константин фон Тішендорф лише позичив. А оскільки не повернув, то є крадієм. Іще донедавна туристам тут показували прикріплений на монастирській стіні переклад листа, нібито залишеного німецьким біблеїстом. Той обіцяє в ньому, що "на перше ж прохання Святого Братства Гори Синай поверне манускрипт, неушкоджений і в доброму стані".

Право власності Британського музею на "Синайський кодекс" монахи оскаржували кілька десятиліть. Та торік у лютому в архіві російського МЗС виявили листа, якого після отримання з Росії грошей за кодекс 1869 року написав тодішній архієпископ Синаю Каллістрат III: від імені свого монастиря він відмовляється від прав на рукопис.

1 лютого 1968 року інформаційна агентство Associated Press  опублікувало один з найвідоміших знімків часів В'єтнамської війни: у місті Сайгон шеф поліції Південного В'єтнаму Нґуєн Нґок Лоан розстрілює полоненого партизана-комуніста. Після цього генерал обернувся до американських журналістів і сказав: "Вони вбили багато наших людей, і ваших також". Розвернувся й пішов. Фотокореспондент Едді Адамс, який зробив цей знімок, відмовився від Пулітцерівської премії за нього. Бо вважав несправедливими переслідування, яких через це генерал Нґуєн Нґок Лоан зазнав, коли емігрував із сім'єю до США після поразки Південного В'єтнаму.

3 лютого 1451-го на престол Османської імперії зійшов 18-річний султан Мехмед ІІ. Через два роки зі своїм військом здобув Константинополь, Візантійській імперії настав кінець. Відтоді султан отримав прізвисько аль-Фатіх - Завойовник. Правив Османською імперією 33 роки. Мехмед ІІ писав вірші. За свідченням сучасників, у своєму гаремі бував рідко - перевагу надавав юнакам. Мав у житті ще одну слабкість - свій невеликий палацовий сад. Нікому не дозволяв до нього наближатися, доглядав за рослинами сам. Портрет Мехмеда ІІ Завойовника з османського манускрипту XV століття

"День, коли померла музика"

назвав 3 лютого 1959 року американський музикант Дон Маклін. Тоді в авіакатастрофі неподалік міста Клір-Лейк, штат Айова, загинуло троє співаків, одні з піонерів рок-н-ролу, - Бадді Голлі, Біґ Боппер і Річчі Валенс. Удар об землю був такий, що літак зім'яло в кулю, а тіла пасажирів повикидало на кількадесят метрів від місця падіння. Причини аварії - помилка пілота й несприятливі погодні умови.

"Магія "Монополії" полягає в тому, що ти можеш повністю розорити свого найкращого друга, не завдавши йому жодних реальних збитків"

заявив Едвард Паркер, директор фірми Parker Brothers, яка почала випускати цю настільну гру - економічну стратегію. У продажу "Монополія" з'явилася 6 лютого 1935 року. Її винахідником був американець Чарльз Дарроу. Спочатку грав удома на кухонному столі. Права на неї згодом продав Parker Brothers. 1999-го "Монополія" потрапила до Книги рекордів Ґіннеса: у світі в неї грає понад 500 млн осіб.

1 лютого 1774 року Йоганн Вольфґанґ Ґете, адвокат-початківець у заштатному німецькому містечку Вецлар, розпочав роботу над романом у листах "Страждання юного Вертера". Написав його за місяць. Твір мав шалений успіх. Після публікації роману Європою прокотилася хвиля самогубств-наслідувань: ліричний герой після драматичних переживань накладає на себе руки. Американський соціолог Девід Філліпс у середині 1970-х назвав подібні явища "ефектом Вертера".

На заводі ім. Карла Лібкнехта в Катеринославі (нині Дніпропетровськ) 3 лютого 1925 року успішно випробували цвяховий верстат, який сконструювали самі робітники. Він виробляв на 15% цвяхів більше, ніж установлені на заводі верстати закордонних конструкцій, а коштував утроє дешевше.

4 лютого 1941 року американський хімік Рой Планкет запатентував новий синтетичний полімер - тефлон. Учений експериментував із газами й рідинами, що містять фтор. Від взаємодії з алюмінієвим балоном фтор несподівано перейшов із газоподібного стану в твердий - перетворився на білий порошок. Невдовзі з'ясувалося, що речовина має протипригарні властивості, стійка до високих температур і механічних пошкоджень. Тому вже в другій половині 1950-х тефлон почали використовувати як покриття для посуду, зокрема для сковорідок.

×