Ексклюзиви
Пʼятниця, 20 січня 2006 18:20
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Може, все отнюдь?

 

Сиджу. Стукаю по клавіатурі комп"ютера. Чекаю музика. Це у письменників — Муза. А в мене — музик. Він іноді голодний приходить і питає: "Шо є їсточки?" Якщо не нагодуєш, то й не надихне. І сидіти тобі без творчого пориву за склянкою холодного чаю і чекати зальотного музика. А раптом погода нельотна? Чи рейс відклали? Або перехоплювач спрацював?

Ось як у моєї однокурсниці. Вона видала статтю, де описала, як не змогла взяти інтерв"ю у Ліни Костенко. І було там таке резюме: "Бувають інтерв"ю вдалі й "отнюдь".

З Миколою Трохом мені пощастило більше, ніж моїй коліжанці з поеткою. Він виявився прикольним мужиком та ще й фотохудожником-провокатором. Перекваліфікувався Трох у фотографи з пролетарів. Зовні він на Леніна схожий. От тільки не гаркавить, а заїкається. Матеріал вийшов із фотознімком Трохової потилиці замість фейса. Отримала відгук. У конверті — вирізка статті, а на полях нашкрябано: "Дура! Не плутай хрін з пальцем".

Дура! Не плутай хрін з пальцем

Що він сказати хотів, отой читач? Напевно, образився на мене за таке порівняння Троха з Вождем? А я на нього — анітрохи. Бо ми нібито спілкуємося, як дорослі, а насправді граємося словами, як дітлахи. Маємо на увазі одне, а кажемо зовсім інше. А за "дуру" я подумки тому рецензентові навіть подякувала. Приємно ж, коли тебе читають та ідентифікують хоч якось. Чи отнюдь?

Зараз ви читаєте новину «Може, все отнюдь?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода