Середа, 27 вересня 2006 16:38
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Дід Муха

 

Днями потрапила на свято в одне село. Є День Києва. А то День Нової Басані на Чернігівщині. Відзначали його якось по-совєтськи. Мов у дитинство потрапила. Мене тоді возили у рідне село моїх бабусі й дідуся на Черкащину. Святкували День урожаю. Баби у хустинках, діди з орденами на "пінджаках", хліб-сіль і багато пафосу...

У Новій Басані — те саме. Святкували річницю визволення села від фашистів. А ще раділи, що нарешті сюди провели газ. Я слухала промови на майдані біля сільського пам"ятника Слави і дивилася в обличчя новобасанців. Серед них затишно та спокійно, як удома. Проте я городська, і поміж них, як диверсантка з диктофоном.

— А дай цигарку. Бо в лавку йти далеко...

Я тоді не пив, ось тому й живий досі

Курця звати Іваном Мухою. На його старенькому піджаку прижився іконостас медалей. Штани заправлені у стоптані чоботи...

Розговорилися. Дід Муха визволяв у 43-му рідне село. Тоді був у партизанах. Потім їх кинули на Житомир. Там багато його товаришів загинуло. Муха живий залишився, бо під мухою не був.

— А все через спирт проклятий! Там цистерни із спиртом стояли. Ось хлопці й причащалися. Нам і без цього по 150 грамів наливали, як у бій іти. А тут ще пий досхочу. Німці, мабуть, це знали. Танкову бригаду кинули на нас. Багатьох перестріляли. Я тоді не пив. Ось тому й живий досі. А спирт на цукор міняв. Солодке любив...

Дід Іван поправляє кашкета, затягується і йде до пам"ятника. Його там вітатимуть школярі. На жаль, вони вчать історію не за розповідями діда Мухи. Такого у наших підручниках не друкують.

Зараз ви читаєте новину «Дід Муха». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода