Ексклюзиви
Середа, 30 серпня 2006 17:01
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Комсомольський сугрєв

 

Свекор прочитав про себе в газеті (я постаралася) і тепер поводиться зі мною як партизан. Каже: розповім про життя, а ти відразу писати. А самому подобається ця гра. Очі хитрі, спогади його так і розпирають, але фасон тримає — бурчить, губи копилить. Я підіграю. І розколюю його на нову історію. Знову про цілину. Я про це читала в підручниках, кіно бачила. Але у свекра історія виходить людяна, без гасел.

Мабуть, це один із найкращих шматків життя батька мого чоловіка. Підозрюю, тоді в  комсомольській тусовці він був не останнім хлопцем. І дівчата його любили.

Тільки після 150 грамів хор зазвучав

У північний Казахстан їх закинули в березні. Снігу по пояс. Жили по 30 чоловік у госпітальних наметах — великих, із дерев"яним настилом і пічками-буржуйками. Весело! А вечорами до комсомольців приходили грітися німкені з сусіднього села. Грілися перевіреним способом, займаючись любов"ю. А удень розчищали сніг. Навіщо? Свекор не знає. Але платили справно. Напевно, треба було відпрацьовувати, чекаючи весни. А ще ідеологічно просвіщати місцеве населення. Організували агітбригаду, співали "Едем мы, друзья, в дальние края". Свекор каже, фігня виходила. Тоді худрук налив усім по 50. Усе одно — не співається. Випили ще — немає комсомольського запалу. І тільки після 150 грамів хор зазвучав.

Дивлюся на свекра: щоки рожеві, очі горять. Думками він там, у цілинних снігах, зі своїми. Молодий... Прикольна в них, мабуть, тусовка була. Проста і нехитра. І щаслива.

Зараз ви читаєте новину «Комсомольський сугрєв». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода