Ексклюзиви
Середа, 20 вересня 2006 18:03
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Не бачу в цьому сенсу

 

Раніше я не могла відпочивати. Працювала навіть у відпустці. Здавалося, як нічого не напишу, не візьму інтерв"ю, то життя пройде мимо. Тепер так не здається. По-моєму, я навчилася відпочивати.

У серпні в Крим поїхала із ноутбуком. Але змусити себе сісти за нього не змогла. Вирішила розвантажити голову, щоб потім у неї влізли потрібні думки. Хоча насправді це виправдання власної ліні. Але я не одна така. Колега зізнався, що у відпустці, яку провів в улюбленому селі, теж нічого не писав, а учився грати на сопілці. Каже, це — кайф.

А в мене на Карадагу щось сталося з головою. Ми пройшли десятки кілометрів по горах, спустилися в селище. Попутники гомоніли, сміялися, тішилися холодним пивом. Я ж мовчала. У мене, напевно, було дивне обличчя. Бо чоловік почав трясти за плечі:

У мене щось сталося з головою

— Що з тобою? Скажи хоч "Ква!"

— Я не бачу в цьому сенсу...

Це правда. Серед гір, спекотного сонця і дикої природи наші бесіди, жарти, суєта і будь-які людські звуки зайві. Вони заважають. Коли я це зрозуміла, то відчула, що робиться в моїй голові. Не знаю, як це в інших. А мені здалося, що моя голова — киплячий чайник, у якого пара піднімає кришку. По потилиці поповзли мурашки. Так буває, коли відсидиш ногу, і вона заніміє. А тут заніміла голова. І стало так добре! Усі проблеми зменшилися в розмірах. А з мого чайника виходила пара. Хотілося, щоб з нього википіла уся вода, і він дзвенів від порожнечі. Тоді туди можна буде покласти щось корисне... Усередині чайника намалювалася ватерлінія. Вона розмежувала, що важливо, а що — ні. Й говорити не було про що. Все й так ясно.

У місті ця лінія стерлася, кришка захлопнулася, чайник кипить. По потилиці не бігають мурашки. Але я на них чекаю.

Зараз ви читаєте новину «Не бачу в цьому сенсу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода