У п'ятницю маю три сценарії вечора: колеги кличуть на пиво, подружка - в кіно, а по роботі відправляють у театр. Просять написати репортаж із святкування 85-річчя театру російської драми імені Лесі Українки. Обираю останнє - як і приємне, і корисне. Беру із собою подружку, яка запрошувала в кіно.
Перших півгодини взагалі не розумію, що відбувається на сцені. Чекала спектаклю з цікавинками історії театру, пікантними подробицями з життя акторів. Свято ж нагадує виступ університетських команд кмітливих і винахідливих. На сцену виходять чотири хлопці, огортають коричневою ковдрою п'ятого. Вихиляючи стегнами, затягують: "Люблю тебя, о мой лаваш, меня приводишь ты в мандраж" під дискотечну мелодію.
Виступ Кадочникової та Шестопалова дуже швидко закінчується
Свято триває третю годину. Соромно перед подружкою, що мусить терпіти це у п'ятничний вечір. Рятує, що сценки ювілейного "капустника" чергують з уривками зі спектаклів. Але виступ корифеїв театру Лариси Кадочникової та Валентина Шестопалова дуже швидко закінчується. І знову - КВК впереміш із російською попсою.
Нарешті оголошують фінальну пісню. Глядачі аплодують і нетерпляче позирають на двері. Я також устигла зголодніти. Але ще півгодини слухаю привітання чиновників. Вздовж сцени виставляють вісім букетів. Кожен супроводжує промова з оберемком ювілейних штампів. Більш-менш щиро звучать хіба слова представника президента Росії.
- Радує, що у вас усе добре. Ми завжди спостерігаємо за вами, бо ви є частиною російської культури, - каже Михайло Швидкой, колишній міністр культури Росії. - А якщо у вас усе гаразд, то і з російською культурою теж - усе нормально.
2 
1
Коментарі
12