Ексклюзиви
Вівторок, 12 квітня 2011 03:00

"У нас завівся свій Лозінський"

Автор: Фото: Олена ГОРДІЄВА
  Зліва направо: Олег Ільюк, Юрій Маціпура та Володимир Космідайло збираються за селом Велика Севастянівка Христинівського району Черкаської області. Скаржаться на голову товариства ”Агровіт” Григорія Трояна
Зліва направо: Олег Ільюк, Юрій Маціпура та Володимир Космідайло збираються за селом Велика Севастянівка Христинівського району Черкаської області. Скаржаться на голову товариства ”Агровіт” Григорія Трояна

— Подивіться на наш феодалізм. У нас завівся свій Лозінський, — розповідає 40-річний Володимир Космідайло із села Велика Севастянівка Христинівського району Черкащини.

Велика Севастянівка — за 20 км від райцентру. Там 2,5 тис. жителів. На місці трьох колишніх колгоспів утворилися агрофірми. Керуючого товариством "Агровіт" Григорія Трояна тут називають Лозінським, паничем і царьком.

— Колгосп спочатку перетворили на "Добробут", потім на товариство "Агровіт", — говорить 36-річний Юрій Маціпура. Він з іншими селянами збирається за Великою Севастянівкою. — Спеціально, щоб забрати наше майно. Тим, хто робив у колгоспі, положено земельний і майновий паї. Землю поділили, а майно ні. Нікому нічого не заплатили, договори не уклали.

Селяни упевнені, що Григорій Троян із бухгалтером Валентиною Колокольною привласнив їхнє майно.

— Зробили корпорацію. Получають плату за те, що здають в оренду наше майно, — кажуть.

Земельні паї агрофірма орендує у місцевих. Однак на вимогу не віддає.

— От я 40 год проробила у колгоспі, — розповідає 60-річна Галина Гончар. — Маю два паї — свій і покійного чоловіка. На свій договір уклала, на чоловіковий ні. Я ту землю хтіла віддати іншому. А в конторі показують бумагу, що все укладене.

— У нас жили двоє селян — Білоконі. На старість поїхали до дітей на Вінниччину, — каже фермер Володимир Космідайло. — З ними договорів ніхто не вкладав, і п'ять років не платять. Я поїхав до них, договорився, що візьму в оренду їхні паї. Люди державні акти віддали. А Троян не віддає.

— Я робив ще в "Добробуті", — додає селянин Олег Ільюк, 26 років. — За статутом, хто проробив п'ять год, має отримати пай. Для цього виділили 200 гектарів у резервний фонд. А "Агровіт" ту землю орендує у фонді. Нам нічого нема.

Торік за кожен пай селяни отримали по 900 кг зерна або 780 грн.

— Котре краще, не стісняючись вивозять КамАзами і продають. А нам дають з кузьками. Це ж село, тут одне одного знають, розказують. До робочих, як до скотів, ставляться. Пару місяців не платили зарплату, повідправляли на біржу. Об'ясняли, шо київський власник набрався кредитів, платити нема з чого. А це весна іде, то нас не хочуть брати, бо виступаємо. Тих, хто хоче забрати пай, цькують. Троян лічно в кабінеті обзиває й уніжає.

— Можуть і вбити, — гуде натовп. — Ми для нього, як скоти, і пожалуватися нікуди. Вдень на тракторі косимо, а вночі токуємо. Так сутками, бо хазяїн сказав.

— Дуже боїмося цеї власті. Як підеш на поле, виломаєш качан кукурудзи, то вбити можуть. Прошлий рік діти пішли до посадки горіхи збирати, то їх гнали, — розповідає Володимир Космідайло.

11 років тому після побоїв керівника агрофірми помер селянин Євген Корнута, 33 роки.

— У нас за селом до 1990 року був хімсклад, — розказує 70-річна Марія Корнута, мати загиблого. — Потім розвалився. Під откритим небом лежали якісь старі добрива. Мій Женя взяв тачку, надовбав їх і віз додому. Тут їхав Троян з одним. Побачили. Били спочатку на вулиці ногами, потім в кантору затягли. Визвали міліцію, ше й міліціонери били. А потім повезли на колгосп, наручниками на воротях розп'яли. Били вже дубінками. Це бачила сторожиха й уборщиця. Вони потім на фермі Женю водою обливали, бо сознаніє тіряв.

Марія Степанівна каже, що син був фізично міцний, здоровий.

— Розп'яли сина на обротях, а самі поїхали в центр. Понабирали горілки і пили. Потім Женю повезли в міліцію. На переїздах три рази ставали, за ноги виволокали з машини і опять били. Женічка був весь чорний, сполошний синяк. У больниці Троян домігся, щоб поставили діагноз радикуліт. Замість ліченія ше й масажі робили. Женя кричав од болі.

Мати повезла сина у Київ на томографію.

— Засунули його в ту піч і прямо сказали: нічим не поможете, везіть додому. У нього була відбита печінка, почки, селезьонка, льохкі. Позвоночник переламаний. У серпні 2000 года він помер. Старший син кормовозом на фермі робив, то його зразу поперли, шоб очі не мозолив.

Марія Степанівна шість років їздила у Черкаси та Київ, хотіла покарати вбивць сина.

— І Кармазіну писали, і з самого Києва приїжджала якась комісія у справах злочинності, — продовжує. — Я до Європейського суду хтіла подавати. Але мені сказали, шоб не їздила й задурно гроші не тратила. Кажуть, Трояна покриває сам Володимир Литвин. Так воно й заглохло.

Григорій Троян — місцевий керуючий "Агровіту". Говорити про селян не хоче. Відмовляються щось коментувати і керівник служби безпеки товариства Володимир Білоус, і регіональний керівник Віктор Подолян. Кажуть, що зараз в Умані, хоч їхні автомобілі стоять біля офісу "Агровіту".

— Отак і ми до нього ходимо, — розповідають. — Гонять та й усе.

Півгодини чекаємо у дворі товариства. Щойно від'їжджаємо, з контори вискакує Віктор Подолян, сідає у машину і тікає. В цей час Григорій Троян виглядає у вікно. Бачить журналістів і ховається.

Зараз ви читаєте новину «"У нас завівся свій Лозінський"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

12

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1185
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода