81-річний Микола Зінчук — вчитель історії в селі Довгопілля Чернівецької області. Живе сам у невеликій двокімнатній квартирі на другому поверсі колишнього учительського будинку.
У кімнаті — безлад, кожен куток заставлений книжками, журналами, папками. Микола одягнений у ношений коричневий костюм. Каже, щойно зі школи повернувся і ще не встиг переодягтися.
Зінчук розповідає, що з дружиною розлучився майже 20 років тому і згадувати тих років не хоче. Двоє синів мають свої родини, живуть у Львові.
— Діти часто приїжджають. Влітку привозять онуків. Їх у мене четверо. Старший син Ігор вчений, вивчає горючі копалини. Шкода, що моєї роботи ніхто не хоче продовжувати. Я вже старий, а ще стільки всього не зробив, — сумно хитає головою. — Поназбирував фольклорного матеріалу на 22 томи, а вийшло тільки п"ять.
Господар йде на кухню і повертається з тацею у руках. На ній — закоркована "Кадарка", кілька шматочків білого хліба, на тарілці порізана копчена ковбаса.
Давно почали записувати казки та пісні?
— В інституті. На творчість мене благословив академік Іван Крип"якевич. Якось ішли із моїм викладачем Розановим, а назустріч Іван Крип"якевич. Розанов чомусь представив мене як найкращого студента Львова. А той глянув і каже: "Кожен солдат у ранці повинен носити булаву маршала". Зачепили мене ті слова. І я твердо вирішив зробити в житті щось достойне.
Важко збирати фольклор?
— Не те слово. Не одну сотню кілометрів пройшов. Було таке, що людина не розкаже, не заспіває, поки 100 грам не поставиш. З такими одразу прощався. Цирки іноді такі були, — сміється. — Якась гуцулка прийняла мене на ночівлю. Постелила в окремій кімнаті. Уночі повернувся її чоловік, п"яний як чіп. І давай галакати – приревнував, напевно. Мусив іти з хати. До ранку блукав вулицями, аж росою припав.
Микола Зінчук каже, що про оповідачів казок у селах найкраще знають місцеві діти. Тому він завжди спершу заходить у школу.
— На Путильщині я так записав аж 200 казок. Але найцікавіше було на Гуцульщині. Довгими зимовими вечорами гуцули-лісоруби наймали дідів-оповідачів, які в колибах розповідали казки, легенди. Поки не засинав останній слухач. Більшість відомих казок мають по кілька варіантів. Наприклад, казка про бременських музикантів — аж три.
Уночі повернувся її чоловік і приревнував, напевно
Господар доливає мені вина. Сам не допив ще першого келиха.
— Шкода, що казка як жанр поступово зникає, — зауважує. — Сьогодні справжню казку від старожилів можна почути хіба що у нас та в Угорщині. На Заході вони зникли ще 100–150 років тому.
Зінчук витягує з тумбочки старий зошит. Питає, чи маю дітей.
— Маю, — кажу.
— А сплять добре?
— Як коли.
— От коли не схоче спати, знаю одне заклинання-примовку. 30 років тому записав. Треба взяти віника, вийти увечері надвір і, дивлячись на якусь хату, де світло горить, ним махати. При цьому примовляти: "Я бачу світло, — проводить пальцем по пожовклому аркуші, — зігрію Василькові ручки, ніжки і тим мину несплячки. А візьму йому сон з усіх сторон. Щоби він спав, спочивав і на себе тіло брав". Це треба повторити тричі. І дитина буде спати.
Знаю, як дівці заміж вийти, — перегортає кілька сторінок. — Треба дати їй випити свіжої води та сказати: "Свята Покровочко, покрий мені головочку, сяков-таков онучов, най си дівкою не мучу". Так треба повторити дев"ять разів.
А від якоїсь болячки знаєте заклинання?
— Знаю, як можна допомогти людині чи худобі від укусу змії, — гортає зошит. — "Господи Боже, допоможіть у добрий чєс зачєти, а в лихий мовчєти. Ци ти лоїш, ци ти лоїшка, ци лоїшенє". Це так гадюка називається, — додає. — "Уразила, указила в шкіру, а з шкіри в мнєсо, а з мнєса в жили, а з жилів у кости". Ці слова треба повторити дев"ять разів до горнятка з водою. Тоді укушений має тричі сьорбнути тої води. І ще треба вмочити в ту воду камінь і стерти ним уражене місце.
Допиваємо вино. Господар проводить мене до дверей. Каже, як трапиться лихо, щоб приходив. Чим зможе — допоможе.
1925 — народився у селі Кошелівка на Житомирщині
1942 — вивезений на примусові роботи до Німеччини
1944 — за спробу втечі відправлений у концтабір Флосенбург
1946 – вступає у Львівський учительський інститут, на історичний факультет
1950 — народився син Ігор
1959 — народився син Олександр
2 
1
Коментарі