57-річний будівельник Віктор Лозінський із Вінниці балотуватиметься у президенти України.
— У верхах спеціально прийняли такий закон: нема 2,5 мільйона гривень — не сунься. Та якби оголосити толоку, а нас 47 мільйонів, копійка до копійки — назбиралося б. Павло Глоба 1999-го пророкував, що Україною правитиме нікому не відома людина з народу. Може, зірки помилилися на 10 років? Он американці вперше за всю історію обрали темношкірого Обаму. А я все життя пахав, як негр.
Віктор Борисович віруючий, кілька років тому зводив храм християн-адвентистів сьомого дня в Монголії. Працював на будівництві Камського автозаводу, заводу "Мотор Січ". Доти трохи пожив у Владивостоці. Ловив хека біля берегів Сполучених Штатів.
— Море дуже полюбив, але страшенно тягнуло додому, — крутить у руках окуляри. — 1978-го пішов у Вінниці на стройку. Якось приїхав до батьків у Деребчин Шаргородського району. Узнаю, що за вказівкою першого секретаря райкому Василя Довганя на наш сахарний завод замість буряка із сусіднього села Мурафа возять землю. Це щоби вивести колгосп у передовики. Дзвоню в райком, диктую секретарю: "Заявление. Прошу уволить меня из рядов КПСС". Він як розізлився! Послав за мною слідчого. Мама плаче: "Ти мене в могилу зведеш!" Я зібрав чемодани і — у Волгодонськ, там якраз комсомольська стройка заводу "Атоммаш". Приїхав, і там — бардак! Написав Михайлові Суслову (секретар ЦК КПРС часів Леоніда Брежнєва. — "ГПУ"). За це мене хотіли у психушку запхати. Тоді це модно було. Та я вчасно в Москву виїхав, на завод імені Лихачова пішов. Працював і навчався в Народному університеті мистецтв, де тоді викладала вся культурна еліта: Булат Окуджава, Олександр Лазарєв, Нонна Мордюкова, Олексій Баталов. Жаль, не закінчив навчання. 1882-го мене за 24 часа вислали з бєлокамєнної, бо читав на могилі Володі Висоцького вірші. У міліцейському відділку обшукали, але нічого не знайшли. Майор тоді єхидно сказав: "Ему голову отрубить надо. У него все в голове!"
Мама бігла за мною з різкою
Лозінський написав сотні скарг до різних інстанцій про відсутність водогону у селі Деребчин. Провели.
— Я з дитинства добивався справедливості. Це мені від покійних діда та батька передалося. До них усе село приходило по допомогу. У 1960-х світла в селі не було, уроки вчили при каганцях. Я був тоді у п"ятому класі, написав у Київ: у селі нема електрики. Дісталося тоді й керівникам села, і району. Та найбільше — мені від мами. Вона бігла за мною з різкою. Більше 100 листів послав президентові та у Верховну Раду. За те, що президент Кучма хотів продати газотранспортну магістраль, назвав його ворогом України і 2003-го оголосив безстрокове голодування. На мене насіли спецслужби. Дружині пропонували відказатися від мене. А Люда відповіла: як я помирала, він мене не кинув. Вона мудра жінка, але відраджує мене від політики. Та я заражений нею. Тиждень вистояв на Майдані. Думав — за правду. Оце був в Алушті — до моря не підійти, все приватизоване. Скоро буде, як у тій книжці намальовано: стоїть мужичок одною ногою і голову чухає, бо тільки й має, що під ногою. Треба повернути назад державі заводи і фабрики, відроджувати власне виробництво, а не китайське. Наповнити бюджет просто: хай депутати квартири віддадуть, а то розвели їх цілу армію. Нам вистачить і 50 депутатів. І нехай їх висувають, як за Союзу, трудові колективи, а не грошові мішки. Зарплати, якими ми годуємо Верховну Раду, краще передати на підняття села.
Ви тезко колишнього народного депутата-"бютівця"...
— Віктор Лозінський зганьбив наше чесне прізвище, — перебиває Віктор Борисович. — Але люди уважні, розберуться, що я до нього не маю ніякого відношення.
Двоє доньок Лозінського закінчили вузи. Із ними і дружиною Людмилою він мешкає у двокімнатній квартирі в мікрорайоні Вишенька.
10 днів відсидів в ізраїльській в"язниці
2004-го Віктор Лозінський нелегалом працював на будівництві в Ізраїлі. За порушення візового режиму 10 днів відсидів у в"язниці, доки не депортували.
— От у кого вчитися треба! Земля в Ізраїлі бідна, камінці, пустеля, але люди розгортають її, садять райські сади. До кожного деревця трубку з водою підводять. А наш селянин трудиться на благодатних чорноземах і ледь кінці з кінцями зводить. У тюрмах там триразове харчування, на столах постійно вершкове та шоколадне масло, хліб, фрукти, пакетики чаю, кофе. Коли хочеш — можеш чаювати. У камері — душова. Мийся хоч цілий день.
2 
1
Коментарі
1