У дворі ніжинської школи №7 на Чернігівщині стоїть дитячий візок. Із дверей виходить невисокий чоловік. На руці тримає немовля, у другій — несе рожевий портфель. Позаду біжить дівчинка. 58-річний Віктор Іванько має забрати з дитсадка ще одну доньку. Він сам виховує 6-річну Анастасію, 4-річну Марію та 4-місячну Вікторію.
Три місяці тому від гострої серцевої недостатності померла його дружина 29-річна Тетяна. Батько залишився з дітьми у двох кімнатах гуртожитку.
Віктор Іванько працює у власній майстерні, ремонтує аудіоапаратуру. Кілька днів на тиждень вечорами ходить до кафе співати. На весіллях підробляє тамадою.
— Старші доньки в садіку, школі. Віку беру із собою в мастєрску, з другом маємо фірму з ремонту аудіоапаратури. Там у мене плитка є й бутилочки, щоб манюню годувать. На вечір нанімаю няню. Дешевше, чим за 100 гривень, мало хто погоджується. Іногда приїжджає моя мама, помагає.
Розповідає про дружину:
— Із Танею ми познакомилися дев'ять років тому. Мені тоді було 49, їй 20. Земляк привів скромно одягнену, маленьку дівчину з великими грудьми. Я предложив їй роботу, нам якраз треба був художник.
Згодом запропонував Тетяні жити разом.
— Вона зразу согласилася. Три неділі спали по разних кроватях. Зійшлися на свадьбі в її подружки, я там співав. Влаштувалися в аграрний ліцей, получили по кімнаті в общєжитії. Розклали речі. Коли мене не було в кімнаті, їй наговорили на мене: "Нашо тобі старий?". Після цього ми посварилися. Вона наполягла, аби я ішов спати в свою кімнату. І так окремо ми прожили цілих півчаса. Таня прибігла до мене, вся у сльозах. Через дев'ять місяців на світ з'явилася Настуня. А за півтора року — Машенька.
Бувало, у неї ніби біс вселявся. Могла піти, нічого не сказати. Якось уночі розкричалася: "Іди звідси!" — накинулася з кулаками. Я викликав "швидку", її забрали до лікарні. Знайомий лікар сказав: "Вітя, це шиза". Торік весною пропала на всю ніч. Знайшов її в міліції замучену, з грязними ногами. Перелазила через огорожу якоїсь фірми, спрацювала сигналізація.
Тетяну лікували півтора місяця.
— Із лікарні її забрав зовсім іншу — веселу, добру. Ми наважилися на ще одну дитинку. Та послє родов жінка знову почала тікати з дому, вела себе агресивно. Уранці 26 липня Таню повезли на лікування в Чернігів. Більше живою я її не бачив. Через три дні з лікарні подзвонили і сказали, що її не стало.
Тетяна була третьою дружиною Віктора Вадимовича.
— Уперше женився в 22 роки. Зі Світланою познакомилися ще в школі. Прожили сім років, є син Андрій. Надя була студенткою факультету іноземних мов. Ми 13 років прожили в общазі, народилися Вітя та Юля. Батьки купили їй квартиру в Сєвєродонецьку. Із дітьми вона переїхала туди. Звала і мене, але це вже були не ті стосунки. Я прихильник страсних, іскрєнніх чувств. Як шось не клеїться, краще розійтися, ніж жити чужаками. Усіх своїх жінок я дуже любив. І дітей люблю.
Зі старшими Віктор підтримує стосунки.
— Андрій зараз архітектор у Москві. Віктор працює діджеєм, приїжджає в гості. З Юлею спілкуємося менше, вона перекладачка.
Іванько заходить із дітьми в гуртожиток.
— Животик у малої не болить? — цікавиться вахтерка ліцею Тетяна Віхрова. Вона інколи допомагає бавити дівчаток.
Віктор каже, що поставив Вікторії клізму.
— Ще при мамі він був їм за маму. Так що йому не привикать. Тільки б жильйо їм.
— Нас уже поставили на пільгову чергу, 300 якимись. Та я про свій дом мєчтаю, — каже Віктор Іванько. — Хай хоч участок дадуть, я сам построю.
2 
35413
Коментарі