Микола Суський, 57 років, торгує яйцями, сиром, городиною на Троєщині в Києві. Стоїть із дружиною, 53-річною Марією Миколаївною. Неподалік припаркована блакитна запилена "дев"ятка" з причепом.
Чоловік уже восьмий рік приїздить на Троєщину з села Журавлиха Ставищанського району на Київщині. Їде за 170 км.
— Тут жінчині два брати живуть. Їм теж продукти підвозимо. А вони помагають нам і садить, і копать, — розповідає він. — У мене 340 гривень пенсії. А треба ж за газ, свєт заплатить. І маленькій онуці щось купити.
Марія Миколаївна відпускає покупцям картоплю.
— У нас був сильний колгосп, — продовжує чоловік. — Тепер на його місці підприємство. Ніхто не розбереться, що там робиться. Тіки людей обіжають.
Закурює "Приму".
— Я з Журавлихи з діда-прадіда, — каже. — Діда мого по матері, Якова Голубенка, в гражданську контузило під Житомиром, воював за червоних. А дід Макар поранений під Тинівкою на Черкащині під час Корсунь-Шевченківської операції. Гангрена взялась, помер у Ставищах у лікарні. Без оружжя їх пхнули. А батько до Німеччини дійшов.
Після армії, з 1972-го по 2004-й, Микола працював зоотехніком і ветеринаром.
— Дівчата-доярки вранці йдуть на ферму, — додає усміхнена Марія. Вона в червоному вельветовому халаті, зеленому фартусі й квітчастій хустці. — Чую, кажуть: треба швидше, бо вже Суський пішов на роботу — вся вулиця одіколоном пахне.
Жінка — теж із Журавлихи. До пенсії завідувала дитсадком. Разом подружжя вже 34 роки. Мають сина, доньку й онуку Дарину.
Печу в духовці п"ять "кирпичиків"
Чоловік підкурює погаслу цигарку й каже втаємничено:
— Вона знає, у дворі де й що. І як хто називається. Де Квасоля, де Берізка, де Малишка, де Рижик. Тільки заходить до когось в обійстя, зразу питає: як зветься корова, як порося. Сільська дитина.
Із жінкою Микола не свариться, бо, як пояснює жартома, вже немає через що. Донька Наталка живе з батьками. Син Ігор — у Вишневому працює водієм.
— Він ветеринар, закінчив інститут у Білій Церкві, — пояснює Суський. — Але немає йому в селі, бач, роботи.
Микола каже, що у нього в господарстві є кінь Рижик, доїльний апарат, січкарня та невеличкий млин.
— Пан сам склепав, — хвалить себе господар. — За півтори хвилини кілограмів 15 ячменю меле.
— Тіки не на муку, а на дерть, — уточнює Марія Миколаївна. — Муку купуємо. Я раніше кожного тижня в печі семеро круглих хлібів випікала. Тепер сім"я поменшала, то печу в духовці п"ять "кирпичиків". У мене від магазинного хліба згага пече.
Дружина збирає картонні ящики.
— Син як робив в обласній лабораторії у Вишневому, брав воду на пробу. Зі скважини, з колодязя і з криниці моєї 78-річної матері. То, як показали аналізи, сама лучча ота, що в мами на городі, — пишається жінка.
Узимку в селі нудно, каже Суський.
— Майструю трохи. То вуліки роблю, то рамки. Але треба й отвлікнуться. Йдемо в бар посидіть з товаришем, Іваном Петровичем Козієм. Беремо коньяк "Закарпатський". Хоч у мене й домашня горілка хороша. Ромів-вісків я ніколи не пив.
Микола накриває брезентом причеп. Заводить машину.
— Ми ось були в прошлому годі на Нивках. Щось там люди не дуже сподобалися, — зазначає Марія Миколаївна.
1950, 2 січня — Микола Суський народився у с. Журавлиха Ставищанського району на Київщині
1970 — закінчив Маслівський сільгосптехнікум
1972 — повернувся з армії; працював у колгоспі зоотехніком
1974 — одружився з Марією Марущак
1976 — народився син Ігор
1985 — з"явилася на світ донька Наталка
2003 — народилася онука Дарина
2004 — вийшов на пенсію
8 
35413
Коментарі