Квітів небагато, з десяток вінків. У Львові ховають поета 50-річного Ігоря Римарука. Він помер у лікарні 3 жовтня. В останній день вересня потрапив під колеса автомобіля.
Прощаються із поетом у Будинку товариства охорони пам"яток архітектури на вул. Коперника. Панахиду призначили на 12.00. Прийшли до ста людей. Більшість із них письменники і викладачі філологічного факультету Львівського університету ім. І. Франка.
Священик приїжджає перед 13.00. Люди заходять до зали. Над труною — великий портрет Римарука з люлькою. Удова перекладачка Лариса Андрієвська, 40 років, часто вибігає у двір курити.
— Ігор ніколи не давав інтерв"ю. І я слова про нього не скажу, — каже вдова. Русяве волосся збилося під чорною хусткою.
Римарук лежить у чорній вишиванці з червоним візерунком. Біля труни стоять 51-річна журналістка Ольга Унгурян, перша дружина покійного. Поруч стоїть їхня донька Анастасія, 26 років. Священик зачитує прізвища друзів, які прощаються з Римаруком: Лубківський, Винничук, Матіос...
У подвір"ї будинку сигарету за сигаретою викурює найближчий друг поета — письменник Василь Шкляр, 57 років. Він приїхав на похорон із Києва.
— Минулого тижня дзвоню йому, кажу звично: "Привіт, асляма!". А він так засапано відповідає. Питаю: "Ти що, біжиш?". — "Ні, — каже, — мене підняли на третій поверх після рентгену, я в лікарні". Кажу йому: "Буде тяжко — дзвони, приїду". А в минулу чорну п"ятницю дзвонить мобільний. Я відразу в трубку: "Ну що, асляма, приїхати?". У відповідь жіночий голос: "Його вже немає..."
— А що означає асляма?
Несхвально відгукувався, коли хтось над гробом любив поговорити
— По-арабськи "брате" — ми так зверталися один до одного. У нас обох був потяг до мусульманської культури. Коли були разом в Єгипті, він запитав місцевих, як сказати "брате".
Запалює нову сигарету.
— Я щедрішої людини не знав. Римарук завжди перший рвався оплачувати за обіди. У нього було загострене почуття власної гідності. Якось разом відпочивали на Черкащині. Один дідусь довго дивився на його бороду й косичку. Підійшов до мене і питає: "Ваш друг — священнослужитель?" — "Ні, — відказую, — він поет". "Це одне й те саме", — відповів дід.
Біля Шкляра стоїть письменниця Ірен Роздобудько, 45 років. Вона була третьою дружиною Римарука, прожили 17 років. Жінка довго хитає головою — говорити відмовляється. Друга дружина, актриса Галина Стефанова, на похорон не приїхала.
Після панахиди священик питає, чи хтось хоче взяти слово. Усі мовчать.
— Ігор несхвально відгукувався, коли хтось над гробом любив поговорити, — тихо зауважує письменник Тарас Федюк. У день похорону йому виповнилося 54 роки.
Співають "Вічная пам"ять". Труну виносять у двір, повільно несуть до автобуса. Всі їдуть на Личаківський цвинтар. На 78-му полі кладовища свіжа могила. Поховали Римарука неподалік журналіста Олександра Кривенка.
1958, 4 липня — Ігор Римарук народився у с. М"якоти Ізяславського р-ну на Хмельниччині в сім"ї вчителів
1978 — почав друкуватися в журналах "Дніпро", у газеті "Літературна Україна"
1979 — закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, одружився із Ольгою Унгурян
1982 — народилася донька Анастасія
1984 — виходить перша збірка поета "Висока вода", стає членом Спілки письменників, живе з акторкою Галиною Стефановою
1989 — одружився з письменницею Ірен Роздобудько, розлучився 2006-го
2004, лютий — очолив Асоціацію українських письменників
2007 — узяв церковний шлюб із перекладачкою Ларисою Андрієвською, переїхав до Львова
2008, 3 жовтня — помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі
Удостоєний Шевченківської премії за збірку "Діва обида" (2002). Автор книг "Упродовж снігопаду" (1988), "Нічні голоси" (1991), "Золотий дощ" (1996), "Бермудський трикутник", "Сльоза Богородиці" (2007). Працював головним редактором журналу "Сучасність", завідував редакцією сучасної української літератури видавництва "Дніпро"
2 
1
Коментарі