Четвер, 14 серпня 2008 18:26

Роман Онисько забрав на виховання дітей убитого брата

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Роман Онисько із донькою Галиною та тещею Оленою Сабодаш у своїй квартирі у Трускавці Львівської області
Роман Онисько із донькою Галиною та тещею Оленою Сабодаш у своїй квартирі у Трускавці Львівської області

59-річний Роман Онисько працює водієм на підприємстві "Трускавецькурорт".

— Я на "швидкій" обслуговую відпочиваючих санаторіїв, — розповідає чоловік. Він заступив у нічну зміну. — Якщо треба, відвозю їх у лікарню чи у Львів (за 100 км від Трускавця. — "ГПУ"). Торік приїхала з дідом хвора на нирки внучка. Їй 16 років. До вечора була в реанімації, а зранку померла. У діда грошей немає. То ми її тіло в машину — і в Нову Каховку.

Каже, що 18 років возив керівника підприємства.

— Він пішов із посади, і я —теж. бо в моєї доньки Галини церебральний параліч. Потрібно більше часу їй уділяти, — схрещує руки на грудях. — Дочку лікували і в Москві, і в Києві, і в Ленінграді, щороку на море возили. Але комусь помагає, а нам — ні.

Згадує, що молодшого на вісім років брата Михайла вбили:

— Він зійшов із електрички в Стебнику. Їхав зі Львова. Там його крєпко побили. Хто й за що — невідомо. Тиждень пролежав у реанімації і помер. Я звертався в прокуратуру. Листи писав, аж доки по телефону погрози не пішли: "Сиди тихо, бо й ти підеш туди". По брату не виповнилося й року, як померла його дружина. Їй так само 35 було. Мала високий тиск і хворі нирки. У ту ніч, як померла, забрав до себе племінників: Івась мав півтора рочки, Галинка — 6. Тепер братовій Галі 24 роки, а моїй доні — 28.

— Невже не було більше родичів, щоб забрали дітей? — питаю.

— Я знав, що більше ніхто не забере, — відповідає Роман Олексійович. — У братової дружини 12 братів і сестер. На поминках я звертався до родичів, але всі мовчали. Казав: "Ану ти вставай, ти відповідай". Одна сестра хотіла взяти дівчинку: "У мене дві дійні корови. Буде кому пасти". А хлопчика ніхто не хотів. Я їм і кажу: "Так судьба побила їх, то нащо їх розлучати?". Усі мовчали, і тут моя дружина Марія підвелася: "Богдане, беремо". Якби не хотіла, мусів би вговорювати. На дітей оформив опікунство. Хлопчик називає мене татом, а дівчинка — стриком (дядьком. — "ГПУ"). Діти перше відмовляли, жаліли наше з матір"ю здоров"я, казали, що будемо мучитися. Тепер раді, що ми разом.

Племінниця Галина закінчила Бориславське медучилище.

— Я домовився, щоби йшла в медінститут у Львів, але вона на четвертому курсі схотіла заміж — і роби що хочеш. Зробив їм весілля. Маю двоє внучат, хлопчики 3 і 5 рочків. Чоловік у неї гарний, двокімнатна квартира, — каже чоловік.

Так судьба побила їх, то нащо їх розлучати

Племінникові Іванові — 18. Закінчив перший курс економічного технікуму.

— Хлопець мені дуже помагає. Він Галинку і в туалет віднесе, і ще кудись. Вона ж не ходить. Якби не Івась, я б на роботі не був. Я працюю день, ніч, а два дні вдома.

На хвору доньку та на племінника Роман Онисько отримує по 520 грн. пенсії.

2006-го померла дружина Ониська Марія в 53-річному віці.

— Хворіла серцем 25 років. Мала високий тиск, — каже. — Культурна, інтелігентна жінка була. Гарна господиня. І дня не працювала — доглядала доньку. Я й досі не відійшов від смерті дружини. Пам"ятник зробив їй за 5 тисяч доларів. На цвинтар із дітьми їздимо. Служби наймаємо.

Згадує, як познайомився з Марією в Трускавці.

— Вона приїхала сюди з Франківщини до тітки. Гуляла містом, я підійшов. Гарна була. У неї від першого шлюбу дівчинка Люба. Але я ніколи не жалкував, що з дитиною беру. Як поженилися, дівчинку до себе взяли Марійчині дід з бабою. Зараз Люба заміжня, має двох діток, живе в Стебнику.

Додає, що з ним живе теща Олена Михайлівна Сабодаш, 82 роки.

— Мешкала на Коломийщині в селі без газу. Дров треба, того-сього, я їздив. А потім забрав. Вісім років як у нас живе. Вона худенька, але пилосос візьме, їсти зварить, Ганусі подасть. Питав у тещі: "Може, вам погано, поїдете додому?" Вона в коліна подала, цілувала: не дай Боже! Я такого й не зроблю. Вона за тиждень там помре.

Запрошує на кілька хвилин додому — показати доньку. У чотирикімнатній квартирі чисто та строго: багато ікон, у меблевій стінці за склом — писанки. Галина дивиться телевізор у кріслі. Сміється, побачивши батька:

— Татку, а що тебе відпустили з роботи?

Роман Онисько переодягає на ній футболку й розчісує.

— Ти казала, що волосся має бути підійняте, так? — переносить доньку на диван до іншої кімнати.

1948, 1 вересня — Роман Онисько народився в с. Орів Сколівського р-ну Львівської обл.
1972 — познайомився в Трускавці із молодшою на п"ять років Марією Сабодаш
1975, 28 вересня — народився син Володимир
1979, 26 липня — з"явилася на світ донька Галина, хвора на дитячий церебральний параліч
1990 — загинув брат Михайло, наступного року померла його дружина. Онисько забрав їхніх двох дітей Івана й Галину
2006, 21 травня — померла дружина Марія
2008 — купив машину "Шевроле Епіка", доручення оформив на сина Володимира

Зараз ви читаєте новину «Роман Онисько забрав на виховання дітей убитого брата». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода