59-річний Роман Онисько працює водієм на підприємстві "Трускавецькурорт".
— Я на "швидкій" обслуговую відпочиваючих санаторіїв, — розповідає чоловік. Він заступив у нічну зміну. — Якщо треба, відвозю їх у лікарню чи у Львів (за 100 км від Трускавця. — "ГПУ"). Торік приїхала з дідом хвора на нирки внучка. Їй 16 років. До вечора була в реанімації, а зранку померла. У діда грошей немає. То ми її тіло в машину — і в Нову Каховку.
Каже, що 18 років возив керівника підприємства.
— Він пішов із посади, і я —теж. бо в моєї доньки Галини церебральний параліч. Потрібно більше часу їй уділяти, — схрещує руки на грудях. — Дочку лікували і в Москві, і в Києві, і в Ленінграді, щороку на море возили. Але комусь помагає, а нам — ні.
Згадує, що молодшого на вісім років брата Михайла вбили:
— Він зійшов із електрички в Стебнику. Їхав зі Львова. Там його крєпко побили. Хто й за що — невідомо. Тиждень пролежав у реанімації і помер. Я звертався в прокуратуру. Листи писав, аж доки по телефону погрози не пішли: "Сиди тихо, бо й ти підеш туди". По брату не виповнилося й року, як померла його дружина. Їй так само 35 було. Мала високий тиск і хворі нирки. У ту ніч, як померла, забрав до себе племінників: Івась мав півтора рочки, Галинка — 6. Тепер братовій Галі 24 роки, а моїй доні — 28.
— Невже не було більше родичів, щоб забрали дітей? — питаю.
— Я знав, що більше ніхто не забере, — відповідає Роман Олексійович. — У братової дружини 12 братів і сестер. На поминках я звертався до родичів, але всі мовчали. Казав: "Ану ти вставай, ти відповідай". Одна сестра хотіла взяти дівчинку: "У мене дві дійні корови. Буде кому пасти". А хлопчика ніхто не хотів. Я їм і кажу: "Так судьба побила їх, то нащо їх розлучати?". Усі мовчали, і тут моя дружина Марія підвелася: "Богдане, беремо". Якби не хотіла, мусів би вговорювати. На дітей оформив опікунство. Хлопчик називає мене татом, а дівчинка — стриком (дядьком. — "ГПУ"). Діти перше відмовляли, жаліли наше з матір"ю здоров"я, казали, що будемо мучитися. Тепер раді, що ми разом.
Племінниця Галина закінчила Бориславське медучилище.
— Я домовився, щоби йшла в медінститут у Львів, але вона на четвертому курсі схотіла заміж — і роби що хочеш. Зробив їм весілля. Маю двоє внучат, хлопчики 3 і 5 рочків. Чоловік у неї гарний, двокімнатна квартира, — каже чоловік.
Так судьба побила їх, то нащо їх розлучати
Племінникові Іванові — 18. Закінчив перший курс економічного технікуму.
— Хлопець мені дуже помагає. Він Галинку і в туалет віднесе, і ще кудись. Вона ж не ходить. Якби не Івась, я б на роботі не був. Я працюю день, ніч, а два дні вдома.
На хвору доньку та на племінника Роман Онисько отримує по 520 грн. пенсії.
2006-го померла дружина Ониська Марія в 53-річному віці.
— Хворіла серцем 25 років. Мала високий тиск, — каже. — Культурна, інтелігентна жінка була. Гарна господиня. І дня не працювала — доглядала доньку. Я й досі не відійшов від смерті дружини. Пам"ятник зробив їй за 5 тисяч доларів. На цвинтар із дітьми їздимо. Служби наймаємо.
Згадує, як познайомився з Марією в Трускавці.
— Вона приїхала сюди з Франківщини до тітки. Гуляла містом, я підійшов. Гарна була. У неї від першого шлюбу дівчинка Люба. Але я ніколи не жалкував, що з дитиною беру. Як поженилися, дівчинку до себе взяли Марійчині дід з бабою. Зараз Люба заміжня, має двох діток, живе в Стебнику.
Додає, що з ним живе теща Олена Михайлівна Сабодаш, 82 роки.
— Мешкала на Коломийщині в селі без газу. Дров треба, того-сього, я їздив. А потім забрав. Вісім років як у нас живе. Вона худенька, але пилосос візьме, їсти зварить, Ганусі подасть. Питав у тещі: "Може, вам погано, поїдете додому?" Вона в коліна подала, цілувала: не дай Боже! Я такого й не зроблю. Вона за тиждень там помре.
Запрошує на кілька хвилин додому — показати доньку. У чотирикімнатній квартирі чисто та строго: багато ікон, у меблевій стінці за склом — писанки. Галина дивиться телевізор у кріслі. Сміється, побачивши батька:
— Татку, а що тебе відпустили з роботи?
Роман Онисько переодягає на ній футболку й розчісує.
— Ти казала, що волосся має бути підійняте, так? — переносить доньку на диван до іншої кімнати.
1948, 1 вересня — Роман Онисько народився в с. Орів Сколівського р-ну Львівської обл.
1972 — познайомився в Трускавці із молодшою на п"ять років Марією Сабодаш
1975, 28 вересня — народився син Володимир
1979, 26 липня — з"явилася на світ донька Галина, хвора на дитячий церебральний параліч
1990 — загинув брат Михайло, наступного року померла його дружина. Онисько забрав їхніх двох дітей Івана й Галину
2006, 21 травня — померла дружина Марія
2008 — купив машину "Шевроле Епіка", доручення оформив на сина Володимира
8 
35413
Коментарі