27-річна Марина ПЕЛЕХ із Ходосівки поблизу Києва із чоловіком Романом ПЕЛЕХОМ, 41 рік, виготовляють алкогольний напій контабас. Це українська старовинна настоянка, що була втрачена у 1930-х.
— У батьків чоловіка є дача під Мукачевим. Неподалік жив дідо з Житомирщини. Він помер, хату продавали. У погребі було пиво в антикварних пляшках, вино й бутлі, підписані як "контабас". Ми понюхали. Пробувати боялися спочатку. Почали ґуґлити й офігіли. На даний момент знайшли три згадки. Одна з 1913 року, із книжки Зіновії Клиновецької "Страви й напитки на Україні". У діда були записи рецепту. Ми й самі багато експериментували. Але зупинилися на старовинному рецепті, який знайшли випадково у хаті, яку купили на Мукачевщині, — розповідає Марина Пелех. — Контабас настоюють на бруньках чорної смородини, які можна зрізати лише два тижні на рік. На літр напою потрібно 500 мілілітрів бруньок. На ринку вони відсутні. Ми створили базу постачальників, купуючи літр бруньок за тисячу гривень. Люди зрозуміли, що на цьому можна заробити.
За місяць до війни подружжя завершило переговори з підприємством, що виробляє алкогольні напої. Працюватимуть на їхніх потужностях.
— Підписали угоди й мали заходити в інтернет-крамницю "Вайнтайм", а також у "Фермачі" — це столична мережа магазинів із фермерськими продуктами. З ресторанами деякими домовилися. Вже продавали контабас з інстаграм-сторінки. На професійних спеціалізованих виставках теж, — говорить Марина Пелех. — Напій треба куштувати. Це не коньяк, не віскі, це окремий вид алкоголю. 37 градусів, цікавий букет, не схожий ні на що. У нас є відео дегустацій із виставок. Іноземні експерти реагують захоплено. Наша мета — показати, що українці пили не тільки якийсь шмурдяк, заткнутий качаном. А якісні напої, не гірші від розкручених світових брендів.
Марина Пелех закінчила Київський національний лінгвістичний університет і Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Її чоловік навчався в Остравському університеті в Чехії та Міжрегіональній академії управління персоналом. Подружжя займається рекрутинговим бізнесом. Хобі й паралельна справа — вінтажні меблі.
— Ми з чоловіком познайомилися в Ужгороді. Пізніше я вступила в університет. Після першого курсу провела літо вдома. Повернулася до столиці й хотіла прогулятися. Кликала подруг, а всі відмовлялися. Зайшла в соцмережу й вирішила — хто буде перший онлайн, тому й напишу. Перший був Роман, він жив у Києві. За чотири повідомлення домовилися зустрітися. І — все. Одружилися після п'яти років стосунків.
Після революції 2014-го подружжя відкрило рекрутинговий бізнес. Із початком війни запустили новий проєкт — безкоштовне працевлаштування для українців за кордоном.
— Чоловік служить у 206-му батальйоні. Ми з сином поїхали до батьків на Закарпаття, — говорить Марина Пелех. — До війни мали 19 регіональних офісів. Але тепер не можемо всі утримувати. Запустили деякі волонтерські безкоштовні напрями. Дехто з наших менеджерів виїхав за кордон. Тому довелося взяти на себе частину їхньої роботи. Коли щось не знаю, дзвоню чоловікові й разом ухвалюємо рішення. Він — лідер, але все вирішуємо спільно.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі