Дівчина приміряє весільний вінок із гусячого пір'я. Його зробила 76-річна Параска Кушляк із села Великий Ключів на Івано-Франківщині. Крім пір'я, використовує намистини, стрічки, фольгу, паперові квіти.

— Один вінок можу робити два тижні, — говорить Параска Іванівна. — Треба брати пір'я тільки з шиї гуски. Воно загнуте, як пелюстки. Птиця має жити біля річки, тоді пір'я чисте. Бо вискубане не можна мити. Раніше такий вінок означав легке життя молодим.

Наречену починали заплітати у п'ятницю. Брали два пасма волосся, мастили їх медом. Зверху накладали вишиту смужку. До неї пришивали червоні троянди й жовті листочки. Потім кілька рядів квіток із пір'я. Зараз майстриня робить вінки на старих капелюхах.

— Свої старого не хочуть, — додає. — Якщо хтось цікавиться, то більше чужі. Раз ішла заплітати молоду, бо якесь кіно знімали. Ще один купили для Ніни Матвієнко. Зараз він у Києві в музеї її чоловіка (Музей Івана Гончара. — "ГПУ").

Важить такий виріб до кілограма. Традиція одягати його на весілля існувала тільки у двох селах — у сусідніх Малому та Великому Ключеві.

×