На околиці Львова стоїть стара хатина. Кажуть, якийсь циган збудував її сто років тому. Півроку в ній живе 56-річна циганка Євдокія Коломбай.
Господиня саме вмиває обличчя біля криниці. Не утираючись, підходить.
— Мене Дусею звати, — представляється.
Замість паркану подвір"я загороджене грубим дротом. На нього прикріплена зелена брама.
— Чула, цю хату хочуть завалити, — розповідає Євдокія. — Зведуть тут багатоповерхівку. Тут недалеко одна біла самогонку жене. До неї купа бомжів, наче по свячену воду, ходить. Треба все ховати, бо крадуть. А он там, — показує рукою кудись убік, — ще піч столітня є: прямо надворі стоїть. На Великдень ми паски в ній печемо.
А вас тут багато? — питаю.
— Усі хати — циганські. Може, людей сто набереться.
Барон є?
— Он там його родина, — показує на двоповерховий особняк. — А барон років шість як помер. Зараз його жінка, тьотя Оля, — хазяйка. Вже 75 років має. У нас таких слухаються. І до мене інколи приходять за порадою. Справжній барон має добре думати, гарно розсуждати і правильно поводитись. Зараз молоді цигани інститути закінчують, стають юристами.
А ви вчилися?
— Батько хворів, закінчила тільки 6 класів. Мама ходила на роботу, а в сім"ї росло шестеро дітей. Я в колгоспі працювала — пенсію маю. На онуку дитячі получаю, разом виходить 600 гривень. Може, до хати зайдемо?
Вхідні металеві двері відчинені навстіж. Вхід перекриває біла фіранка. На стінах дешеві шпалери і штучні квіти.
Як подобається дівчина, одразу мусиш сватати
— Сідай, — циганка висуває з-під столу табуретку. — Бери цукерки, як хочеш. Лишилася сама з онукою Діанушкою. Вона ходить у 8-й клас. Побігла в магазин по бульбу.
Спочатку я жила в Одесі, — розповідає. — Коли донька і зять загинули в автокатастрофі, перебралася у Грибовичі, на Львівщину. 17 червня сім років буде. Щоб вернути борг за її лікування, продала хату в Грибовичах. Хочеш, покажу знімки Заріни?
На трьох чорно-білих фото усміхається довговолоса циганка.
— 26 років мала,— каже Євдокія.
А де ваш чоловік?
— Тоже помер, недавно. Мав три інфаркти. Ще є син Артур — два роки як поїхав на заробітки в Португалію. І жінка з дитиною за ним. Може, повернуться, то хату купимо. Я би поїхала назад в Одесу, але у внучки тут школа, колєжанки, — каже по-галичанськи. — А в мене вже тиск високий, і зір тіряється.
У баби Дусі одне око наче заплило сірою плівкою.
До хати заходить дівчина з чорною косою. На ній блакитна майка, темно-вишнева спідниця до колін, чорні колготки з червоними квіточками.
А хлопця маєш? — питаю у дівчини.
— Нє.
— У нас так не заведено, — пояснює старша. — Як подобається дівчина, одразу мусиш сватати.
А ворожити вмієте?
— У мене бабця народилася з двома зубчиками, — говорить серйозно.— Такі діти уміють передбачати майбутнє. І я трохи вмію. Але ті, що в центрі біля Оперного стоять, — то зальотні цигани. І ті, що просять, — теж не наші. Ми їх не визнаємо. То закарпатські бідняки, а ми українські роми.
1949 — народилася у м. Могилів-Подільський
1963 — закінчила шість класів
1971 — вийшла заміж за Григорія
1972 — народилася донька Заріна
1973 — народився син Артур
1984 — переїхала до Львівщини, у село Грибовичі
1991 — народилася онука Діана
Євдокія має п"ять рідних сестер. Живуть по всій Україні. Брат помер
31 
1
Коментарі