"За останнім переписом 2002-го у Грузії нарахували 7039 українців, — розповідає 64-річний Михайло Борис, голова Асоціації українців — мешканців Грузії. — Насправді їх 27 тисяч. Тільки у Тбілісі — 2500".
Борис Федорович — невисокий сухуватий чоловік, підполковник у відставці. Він носить окуляри з товстими лінзами. Його брови акуратно підстрижені.
12-кімнатне приміщення асоціації розташоване на околиці Тбілісі. У ньому діють бібліотека, театр, комп"ютерний кабінет і клас для заняття танцями. Кабінет голови завішаний іконами, картинами із зображенням Андріївської церкви в Києві, портретами Тараса Шевченка та Лесі Українки. У кімнаті відпочинку — плакат "Українко, навчися вишивати сама та навчи своїх дочок".
— Ні в кого з діаспорян нема такого дому, як у нас, — хвалиться Михайло Федорович. — Коли вийшов на пенсію, мав на книжці сто тисяч рублів. Усе потратив на дім і не жалкую. 2002 року до нас приїхав Віктор Ющенко. Тут була руїна — стеля тече, дірки в підлозі. Ющенко пообіцяв окремий дім у центрі, але слова не дотримав. У кума Саакашвілі буває часто, а з українською громадою не зустрівся ні разу. Зате Борис Тарасюк (колишній міністр закордонних справ. — "ГПУ") привіз телевізор, музичний центр, магнітофон, караоке, подарував 100 крісел для театру. Я навчив Тарасюка найкоротшого тосту про Україну та Грузію: "Наше сало, ваші вина, хай живе Грузія й Україна".
Батьки Михайла Федоровича родом із міста Стрий на Львівщині. 1940 року їх репресували як ворогів народу й вивезли до Ставрополя. Додому повернулися 1955-го, після реабілітації.
Наше сало, ваші вина, хай живе Грузія й Україна
— Хрущов відібрав корову. Голод був. Їли брудно-жовтий хліб із кукурудзи. Я стояв за ним у черзі три години, після школи.
Михайло Борис служив танкістом у Чехословаччині та Німеччині. На концерті в Берліні познайомився із грузинкою Ією. Коли полк перевели до Тбілісі, одружився. Дітей родина не має.
— Тепер усі перейшли на грузинську мову, — каже чоловік. — Дивляться на тебе косо: "Чому грузинської не знаєш?". А я знаю німецьку, польську, українську та російську. А грузинську вчити на старості важко. У них при відмінюванні дієслова набувають іншого значення. Тому навіть до рідних на весілля та похорони не ходжу — щоби не сваритися.
Згадує 12 серпня цього року, коли підтримати Грузію в конфлікті з Росією до Тбілісі прибули президенти п"яти європейських держав:
— Я тоді підняв український прапор і ще сім людям роздав. Першим почав кричати:
"Ю-щен-ко!", коли виступав наш президент. Він глянув на мене, поклав руку на серце й поклонився.
Розповідає, що до України раніше їздив щороку.
— Часто сниться, як під Стриєм гриби збираю. Там біля ракетно-космічного комплексу заборонена зона. Ми сідали о восьмій ранку на електричку, а в семій вечора з повними кошиками верталися. Пенсію військовим підняли лише позаторік. Зараз в Україні отримував би 520 доларів. Поїду на Різдво до сестер, попробую переоформити. Але в Україну вже не повернуся.
У Грузії Михайло Борис отримує 214 ларі пенсії (майже 650 грн. — "ГПУ").
1944, 20 серпня — Михайло Борис народився в таборі під м. Ставрополь (Росія)
1955 — родину реабілітували, повернулися додому
1961 — закінчив школу в м. Стрий на Львівщині
1968 — служив у 17-му гвардійському танковому полку в Чехословаччині та Німеччині
1973 — перевели до Тбілісі у Закавказький військовий округ
1975 — одружився із працівницею РАЦСу Ією
1995 — померла мати, створив Асоціацію українців — мешканців Грузії
8 
35413
Коментарі