У селі Линовиця Прилуцького району на Чернігівщині померла Марія ДІДИК. Два тижні не дожила до 89-го дня народження. Її поховали поряд із чоловіком і матір'ю.
— Бабуся мала слабке здоров'я. Підірвала його тяжкою роботою. Але не могла прожити і дня без праці. Кожну грудку землі переробляла руками. Завжди тримала порядок. Коли б не приїхали до неї, то все побілено, застелено, наготовано. Бабуся обожнювала квіти. Цвіли у неї від ранньої весни і до пізньої осені. Дивитися на її квітник люди навіть з міста приїжджали, — розповідає онука 33-річна Олена Дідик, стиліст і майстриня з вишивки.
Марія Дідик пережила Голодомор і Другу світову війну. Із чоловіком працювала на кількох роботах. Тримали господарство. Збудували великий дім.
— По ночах вона вишивала подушки й картини, — продовжує Олена. — В той час усі жінки шили кольорові лапаті узори, а бабуся завжди використовувала м'які пастельні кольори й витончені візерунки. Лише вона у селі диван застеляла білим мережаним покривалом, зверху клала білосніжні подушки з шовковими ліловими голубами.
Саме бабуся навчила мене вишивати. Це стало справою мого життя. Вона була інтелігентною, мала гострий аналітичний розум. Могла дискутувати на будь-які теми — від політики до мистецтва. Була мені як друга мама. Коли я приїжджала, бабуся завжди пекла пироги, готувала налисники із сиром. І в пам'яті завжди буде киселик і парена сметана. То — найбільші ласощі дитинства. Якось узимку бабуся везла мене 4-річну на санчатах. Мені тоді чи не вперше крепко засіла думка: невже колись може її не стати, не буде її запашних пирогів? Заплакала, але мороз швидко схопив сльози.
8 
35413
Коментарі