Марія Бондарук виграла подорож до Парижа

 

Заробітчанка в Італії Марія Бондарук, 54 роки, виграла подорож до Парижа. Вона часто замовляє одяг через каталог фірми "Євронова". Недавно придбала валізку для взуття і сумку для подорожей.

— Після цього мені прийшов лист: "Ви виграли поїздку до Парижа". Я не повірила: думаю, хто ж це в кризу поїздки дарує? Але по телефону підтвердили: "Синьйоро, ви справді виграли. Байдуже, хто ви і де працюєте". Оплатили переліт із Мілана до Парижа і назад. Чотири дні безкоштовно жила в готелі, снідала та вечеряла. Доплатила лише 69 євро за організацію і 170 за екскурсії.

Шість років Марія працює в Італії. Останні чотири доглядає бездітну вдову 88-річну Луїджу Понтіджу із селища Кашина Амата, що неподалік Мілана. Із пенсіонеркою живе старша сестра. Луїджа сама ходить, перевдягається, їсть. Але має хворобу Альцгеймера, часто все забуває.

Марія підводиться, щоб приготувати синьйорі каву з молоком. Подає круасан. Каже, так снідають усі італійці.

— В Україні я була вихователем у дитсадку. Мої діти вступили до університету, а на роботі перестали виплачувати зарплату. Знайома збиралася повертатися додому з Італії. Ми домовилися, що поїду до Неаполя на її місце. Я доглядала двох бабусь-сестер 98 і 78 років. Молодша у ванній зламала ногу, але з часом змогла ходити сама. Я допомагала їй лягати і підніматися. Старша любила грати в карти. Мені це страшенно не подобалося. Та бабусі були добрі, ділилися зі мною їжею. Коли відмовлялася, також не їли. Це дивно, бо здебільшого італійці скупі. У бабусь я отримувала 400 євро.

Через заробітки розлучилася з чоловіком. Він зустрів іншу жінку

Знайома із Хмельницька запросила Марію до Мілана. Аби не засмучувати синьйор, вона сказала їм, що повертається в Україну.

— У Мілані отримую 850 євро на місяць. Щонеділі в гості до мене приїжджає знайома, хмельничанка Зіна. Разом готуємо українські страви, співаємо пісень. Моя Луїджа нам уже підспівує. Хочу допрацювати до пенсії та поїду, — говорить утомлено. — Через заробітки  розлучилася з чоловіком, Іваном Дмитровичем. Він зустрів іншу жінку. Чоловік військовий, полковник. Дуже грамотний у своїй справі й красивий мужчина. Ми з ним жили в Німеччині, Ленінграді, Приморському краї, на Сахаліні, на Чукотці. Тепер він у нашій квартирі в Чернівцях. Думала, вчинить по-джентльменськи — залишить житло мені та дітям.

Грошей на нове помешкання Марія Бондарук не наскладала.

— Я родом із села Радянське на Хмельниччині, там маю хату, провела газ. Зате донькам (30-річній Тетяні й Надії, 25 років. — "ГПУ") допомогла вчитися. Надя два роки тому теж переїхала до Італії, працює помічницею перукаря. Спершу плакала, бо не знала ні слова італійською. Тепер говорить краще за мене. Хоче скласти грошей на машину.

Три місяці тому до Мілана перебралася і Тетяна.

— Із чоловіком донька розлучена, сина Сашка взяла з собою. Малий тут ходить у четвертий клас. Уже знає італійською таблицю множення, помалу починає читати. Лише інколи каже, що скучає за друзями. Таня має дві освіти: філологічну та юридичну. Хоче відкрити власний бізнес. В Італії з цим легше, бо менше корумпованих чиновників.

×