У селі Буша на Вінниччині можуть почати видобувати копалини з родовища, яке розташоване на історичній горі Лисківка - поруч із заповідником "Буша" та геологічним заказником "Гайдамацький яр". Роботи знищать культурні пам'ятки та забруднять річки, переконують селяни.
Науковці, історики, культурні діячі почали публічно піднімати цю тему. Бо заповідні території – джерело рідкісних знахідок предметів Трипільської та Черняхівської культур. А на самій горі Лисківка - один з останніх козацьких цвинтарів в Україні.
Кореспондентка Gazeta.ua поїхала у Бушу, щоби розібратися у ситуації та дізнатися хто і за яких умов купив спецдозвіл на розробку кар'єру.
ТОРГИ ЗА РОДОВИЩЕ
Буша розташована на кордоні з Молдовою: від сусідньої держави її відділяє лише річка Дністер. До повномасштабного вторгнення РФ чимало українців добиралися на інший бік поромом. Але частіше в Україну навідувалися молдавани – приїжджали у Ямпіль за дешевими продуктами і одягом.
На ямпільському автовокзалі зустрічає Ірина Захарчук - директорка Державного історико-культурного заповідника "Буша".
Дорогою розповідає, що про продаж Бушанського родовища мешканці громади дізналися випадково: 28 березня побачили в інтернеті інформацію про торги – спеціалний дозвіл на видобуток там фосфатовмісного і молофосфатного вапняку, трепелу та кремнистої крейди виставила на продаж Державна служба геології та надр.
430 млн років тому на цій території було Тріасове море, яке ще називають Скіфським або Сарматським, - говорить директорка. - На його дні від залишків тварин і утворився вапняк.
Місцеві активісти організували збори жителів громади і почали шукати інформацію про компанію, яка придбала родовище. Виявили, що в аукціоні перемогло підприємство "Сі-Еволюшн" зі статутним капіталом у 1 тис. грн. Викупило дозвіл за 2,6 млн грн, за інформацією Nadra.info.
Ця фірма створена тільки під цей аукціон
Директоркою "Сі-Еволюшн" вказана Наталія Гибелинда. Вільний доступ до її соцмереж закритий, а в описі свого профілю в Instagram вона вказала, що випікає на замовлення торти.
- Усім було зрозуміло, що ця фірма створена тільки під цей аукціон, - каже Ірина Захарчук. - Але суть у тому, що це родовище знаходиться поміж двома заповідниками. Якщо від "Буші" воно десь за 350 метрів, то "Гайдамацький яр" фактично накладається на родовище.
Кар'єр має площу в 13,1 га. Розташований на горі Лисківка між селами Буша, Дорошівка та Слобода Бушанська. Місцевих непокоїть, що найближчі житлові будинки стоять від нього усього за 300-350 м . Також поряд протікають річки - Мурафа і Бушанка. Тут же в межах сіл розташовані заповідник і геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення - заказник "Гайдамацький Яр".
- Якщо почнеться розробка родовища, то весь пил буде в селі. У нас трохи гірська місцевість і досить вітряно. Цим дихати ніхто не хоче, - обурюється Ірина. - По-друге: дорога до родовища йде через наш заповідник. Багатотонні машини, які будуть вивозити породу - розбиватимуть дорогу. Це струшуватиме грунт і він буде тріскатися й руйнуватися. А біля дороги є дві памʼятки національного значення - музей археології і замкова вежа XVII століття. Постійні струси грунту призведуть до їх пошкодження.
Площа родовища не зачіпає природоохоронної території заказника й заповідника. Карʼєр займає землю, що належить Ямпільській громаді. Її внаслідок аукціону і передали в оренду компанії "Сі-Еволюшн" на 20 років. У документах зазначено, що територія має сільськогосподарське призначення. Тобто, для розробки родовища їх потрібно змінити.
Після аукціону засновник заповідника "Буша" Олександр Пірняк намагався звʼязатися з новою власницею карʼєру Наталією Гибелиндою. Вона відповіла: "Ну і що? Мій бухгалтер вже переказує гроші".
Ми теж спробували переговорити із представниками "Сі- Еволюшн". Однак дізнавшись суть питання – у компанії поклали слухавку та не відповіли на повторні дзвінки. Без відповіді поки залишився і журналістський запит.
- Так просто видобувати вони тут не зможуть, - запевняє Ірина. - Там велика процедура. Мають зробити обовʼязково оцінку впливу на довкілля. Це коштує дорого і робиться довго. Перед розробкою треба пройти багато інстанцій і провести громадські слухання. Питань більше, ніж відповідей. Родовище їхнє, а земля наша. Там зареєстроване сільське пасовище.
Місцева й обласна влада підтримують громаду. Обіцяли всіляко допомагати в боротьбі за історичні землі. На других зборах громадян представники територіальної громади сказали, що про продаж родовища також не знали.
- Сказали, що будуть з нами співпрацювати і стоятимуть за Бушанською громадою. А ми карʼєру не хочемо, - говорить Ірина. - Лисківку колись не включили до заповідника чомусь. Там не проводили розкопок, хоча не виключено, що на горі також щось можна знайти. Логічно зробити природний заказник. Там є багато червонокнижних рослин - росте ковила, рябчики зустрічаються і багато рідкісних комах. Якщо ніякі законні методі не допоможуть - будемо протестувати.
ТУРИСТИЧНА МЕККА
- Наша Буша з кожним роком розвивається у туристичному напрямку. За 2021 рік було 38 тисяч відвідувачів, - розказує директорка. - Для заповідника сільського типу це величезна кількість. За 2023 рік нас відвідало 27 тисяч людей - і це в стані війни. У Бушу їдуть, як у місце сили. На території знаходяться памʼятки Трипільської культури - це 5-3 тисячоліття до нашої ери.
Люди на цій землі поселилися близько 15-40 тисяч років тому. Про це свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Також на території сіл археологи виявили знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміку чорноліської та черняхівської культур.
- Всі події нас торкнулися. У часи Київської Русі тут жили тиверці. Ми були у складі Литовського князівства, Речі Посполитої, - каже директорка і повертає в бік села. - Ми 20 років розвивали туризм, щоб Буша перетворилася на туристичну "Мекку". Разом із памʼятками на території заповідника знаходиться сім музеїв.
Історія заповідника триває з 1986 року. Тоді в селі започаткували пленери майстрів-каменотесів. Придністровський регіон багатий покладами пісковику. Тому ще з XVIII століття місцеві мешканці обробляли камінь для виробництва побутових речей - комини, стовпи для маєтків і садиб. Це ремесло було основним джерелом прибутку. Сьогодні місцеві ентузіасти й майстри з усієї України створюють тут різноманітні скульптури з каменю. Місцевий парк налічує вже понад 300 робіт
На пленери зʼїжджалися туристи, історики й археологи. Згодом територію почали досліджувати. Під час розкопок виявили важливі історичні знахідки різних культур. У 2000 році в Буші відкрили заповідник.
Ірина Захарчук раніше працювала вчителькою історії й правознавства. У 2011-му стала старшим науковим співробітником заповідника. На посаді директорки вже кілька років. Зараз у закладі працює 22 людини.
- Ось тут гарно видно - внизу наш заповідник, - Ірина зупиняє автівку на підвищенні і показує місцевість. - А де вишка телевізійна - козацьке кладовище. Поруч у виїмці розташоване родовище. Карʼєр у центрі нікому не потрібний… Державі потрібні гроші, я не відкидаю користь від тих копалин. Але видобуток убʼє туристичну галузь.
Поруч з родовищем стоять хати, розписані місцевими майстрами. На їхніх подвір'ях розквіт бузок.
- Ми зараз їдемо по селу Дорошівка, - розповідає директорка. - Це - річка Мурафа. А ось уже заповідник. Тут сувеніри дівчата місцеві продають, а он - кавʼярня, яку відкрила ще родина Пірняків. Де коричневі дахи - будівлі зеленого туризму. Ставок спустили, бо маємо чистити. Туалет у нас облаштований. Ми зробили собі таке туристичне містечко.
ОБЛОГА БУШІ
У центрі заповідника стоїть каса й адміністративна будівля. Буша - доглянутий історичний парк. Село має горбистий рельєф через що навколо – сіра мряка. Але вкриті густою травою схили додають яскравих барв.
Ділянки заповідника розділені камʼяним муром. Чути дзюрчання води у струмках і поодинокі вигуки птахів. Пагорбами розкидані камʼяні скульптури, які подекуди вкриті рудим нальотом і мохом. На території Буші розташовані дві памʼятки національного значення. Одна з них - скельний храм з рельєфним зображенням дерева, півня, оленя і людини.
Щодо датування зображень науковці досі сперечаються. Одні кажуть, що він залишився з дохристиянських часів. На думку інших, між скелями жив християнський відлюдник і не пізніше кінця XVI століття. У той час на Поділлі, Брацлавщині та Галичині була поширена така духовна практика.
- Трохи далі під самою горою розташоване козацьке кладовище XVIII-XIX століття, - проводить екскурсію заповідником наукова співробітниця Світлана Собко. Від вологи її волосся взялося кучерями. - Там є різноманітні форми хрестів.
Світлана живе у Буші неподалік Лисківки. Про свою батьківщину розповідає з неприхованим захопленням. Коли дізналася про аукціон - була шокована, зізнається.
Карʼєру тут не місце
- Ми унікальні тим, що на нашій території - міні-історія України від Трипілля до сьогодення. Позаду мене вхід до заповідника, якому понад 20 років, - каже жінка. - Орієнтовно родовище за 450 метрів від мого дому. Я не еколог, але думаю, що карʼєру тут не місце. Усе буде в пилу, а ще ж видобуток не відбувається без вибухів, ітимуть підривні роботи.
Археологічні розкопки в Буші ще не завершені. Навіть зараз трапляється, що дощ вимиває із землі древні статуетки чи предмети побуту.
- Можна на екскурсії знайти шматок кераміки чи трипільської жіночої статуетки, - згадує Світлана Собко. - Поруч з нами свідок історії. Це - Замкова вежа періоду Хмельниччини, коли тут відбулася битва між Брацлавським полком і військами Речі Посполитої.
Колись Буша була великим прикордонним містом оборонного значення. Тут стояв Брацлавський полк. У 1654 році війська коронного гетьмана Потоцького знищили Бушу. Однак фортеця вціліла. Історичні події описав Михайло Старицький у повісті "Облога Буші".
У критичний момент за наказом загиблого сотника підірвали і фортецю. Від споруди залишилася тільки одна вежа.
- Наступ Речі Посполитої відбувався з верхньої території гори і з боків, - розповідає екскурсоводка. - Тут були основні події битви, тому точно ще залишились артефакти. Поруч знайдені рештки Черняхівської культури. А Трипілля взагалі всюди себе проявляє в Буші, тільки на різній глибині.
Вежу відреставрували, оголивши місцями старовинну камʼяну цеглу. Всередині зберігають археологічні знахідки козацьких часів. Тут є прикраси, люльки, посуд, зброя, ядра для гармат. На території заповідника знайшли також підземні ходи.
- Якраз звідси видно Лисківку. На пагорбі козацьке кладовище, а за 330 метрів розташоване родовище Бушанське, - показує Світлана вид з оглядової тераси на вежі. - Наша територія - це поклади пісковика з пустотами, ущелинами й тріщинами. На такому підвищенні карʼєру не повинно бути. Якщо почнуть видобувати, то не знаю, чи взагалі кладовище залишиться.
Біля вежі стоїть музей археології. Його звели як павільйон над знайденим у ході розкопок будинком часів Трипілля. Всередині музею прохолодно і мало місця. Світло пробивається крізь шестикутні вікна і ще більше втаємничує це місце. Кімната спроєктована у вигляді балкону, під яким видно ще незавершені розкопки.
- Це на глибині півтора метра. Тобто, ми тут ходимо, а під нами може бути ще одна будівля, - каже Собко. - Тут не було глибинних будівельних робіт, тому всі нашарування культур можна добре прослідкувати.
З-під землі пробивається цегла - це рештки житлового будинку. Поруч стоїть глиняний зернозбірник. Його склали з частин, що знайшли під час розкопок. Для цілісності посудині не вистачає кількох фрагментів. На стінах довкола висять стенди. Під склом зберігають знайдені артефакти - кераміку з оригінальним розписом, статуетки, посуд, ритуальні чаші.
УСІ ЗАБУДУТЬ, ЩО БУЛА БУША
Староста села Роман Іванчишен дістає з кишені телефон. Показує відео, яке знімала його знайома. Жінка поїхала на вершину Лисківки, де родовище. Як виявилося, покупці без попередження приїжджали в село. Хотіли переконатися, чи дійсно тут є поклади корисних копалин.
Там залишились невеликі насипи вапняку. Відео знімала у погожий безвітряний день. На ньому жінка бере у долоні білу розсипну породу і піднімає догори. Сухий вапняк враз перетворюється на пил і розлітається за вітром.
- Родовище відкрили ще за радянських часів у 1989 році, - розповідає Іванчишен і нервово розмахує рукою. - У 2000 році Укргеодезія провела дослідження родовища. Ніхто не надавав цьому значення. Питання про його продаж виносилося на сесію ще у 2007 році. Тоді відказали, бо такі питання вирішували на місцевому рівні. Села йдуть у долинах, як правило, понад річками. А Лисківка - найвища точка Буші. Там же цей карʼєр. Зараз навіть буває, коли вітер дме зі сторони Могилів-Подільського, усе темне від пилу.
Місцева влада й мешканці села звернулися до правоохоронців. У боротьбі за збереження історичних територій будуть застосовувати всі законні методи, переконує чоловік. У Буші селяни організували ініціативну групу. Активісти написали десятки звернень - до депутатів, екологічних служб, Верховної Ради тощо.
99,9% людей не хочуть карʼєра, бо просто села і життя не буде
- Якщо це не допоможе - просто не пустимо сюди. Чоловіки, що вже прийшли з війни говорять, що будуть захищати свою землю, - каже Іванчишен. - Приїжджала Державна екологічна інспекція. Заключення ще немає. Були вже слідчі із Вінниці - відкрили кримінальну справу. Громада неодноразово збиралася, щоб висловити свою думку. 99,9% людей не хочуть карʼєра, бо просто села і життя не буде. Тут розвивають туризм. Почнуть видобувати, то люди перестануть їздити, не буде фінансування. Пройде рік чи пʼять - усі забудуть, що була така Буша.
У селах жителі розвивають зелений туризм. Зараз у Буші можна винайняти будинки для відпочинку. На цьому люди переважно й мають прибуток. Усього у чотирьох селах старостату проживає 982 особи.
- Втіхаря продали. Велика біда, що забрали владу з місць, - каже Роман, зітхаючи. - Зараз лиш зачепи то всьо - у воду піде все У нас колись були дослідження. У воду нагорі кидали марганцовку, то була вона у всіх криницях і джерелах. Зараз тільки зачепи - і гаплик. У нас тут колись взагалі робили мінеральну воду, був завод навіть.
СВЯЩЕННА ДОЛИНА І ЦІЛЮЩА ВОДА
Сільська ініціативна група домоглася розголосу. Тепер активісти чекають результатів оцінки впливу на довкілля. Сказали пояснять нам, що ніякої шкоди не буде, розповідає житель села Кузьма Федченко.
- Їм з Києва там видніше, - сміється чоловік.
Активісти досліджували можливі наслідки, якщо житимуть поруч із карʼєром. Спілкувалися з екологами й переконані, що видобуток копалин на горі негативно позначиться на довкіллі.
- Там є два метри такої речовини як трепел - діоксид кремнію, - пояснює Кузьма. - Він дуже крихкий і не тримається купи. Там шар гумусу тонкий, і на ньому росте ковил. Якщо цей шар зняти, то навіть за хорошої погоди терпел буде вивітрюватись. Усе накриється білим пилом. Далі йде крейда. Вантажівки будуть переїжджати міст через річку Мурафа. Він витримує усього 5 тонн, але обмежувальний знак хтось звідти прибрав.
Також селяни бояться, що через роботу родовища зіпсується якість води. У Буші багато цілющих джерел, говорить активістка Людмила Радько.
- Річки будуть непридатні. Крім трепелу там ще фосфатовмісна крейда і вапняк, - додає Радько. - Ми ж купуємо безфосфатні пральні порошки, бо розуміємо шкідливість цієї речовини. А вона за невеликого вітру осідатиме в легенях людей.
- У Дніпрі вода зелена саме від фосфатів. Тут буде те ж саме, - продовжує Кузьма. - Це означає, що від Дністра до Чорного моря вода у буде вся у зелених водоростях.
У "зачарованій печері" на глибині 60 м гаснуть ліхтарики
У Буші розташований єдиний в Україні притулок для корів. Заклад доглядає старих тварин, яких не хочуть віддавати на забій. Випасають їх на полях, що на вершині Лисківки. У притулок приїздять туристи. Проходять реабілітацію і відновлюють нервову систему, завдяки спілкуванню з тваринами.
Про Бушу та її історичні памʼятки ходить багато легенд. За однією з них, прокладений таємний тунель від Скельного храму до Гайдамацької печери. Це саме під родовищем. Також місцеві розповідають легенду про "великолюдей" - велетнів, що колись жили у селі. Один із них кинув сокиру іншому через всю долину. Подейкують, так і утворився Гайдамацький яр. А у "зачарованій печері" на глибині 60 м гаснуть ліхтарики.
Більшість людей відвідують Бушу як місце сили. Відчувають звʼязок з історією, кажуть місцеві. Людмила проводить для туристів духовні й дихальні практики, організовує ретрити.
- У цьому місці відчувають дивні речі, бачать дивні сни. Про це можна вже книги писати, - каже активістка. - Ті, хто нас хоче експлуатувати, назвали маячнею всілякі енергетичні речі. 20 років тому я сюди приїхала. У перший же день вирішила залишитися, бо відчула те, що називають "інсайт". Саме тому люди сюди повертаються. Споконвіків знаємо, що долина з трьома річками - священна.
У Бушу під час відпусток приїжджають військові. Один із них розповів Людмилі: "Я був на Бахмутському напрямку. Мене Буша почала кликати". Із пʼяти днів відпустки три провів у Буші з родиною. Заповідник відвідує багато іноземців.
- Індіанці приїжджали - сини шамана і вождя, - згадує Кузьма. - Ми з ними ходили на цю гору, пройшли Гайдамацький яр. З Мексики також були шамани. Також відвідували італійці, французи і люди з інших країн. Якось німець на велосипеді приїхав.
Активісти переконані, що новим власникам родовища не вдасться відкрити карʼєр. Вони не очікували такого розголосу від маленького села, іронічно всміхається Радько.
- Ми вчасно дізналися. Якщо буде потрібно - звернемося у міжнародні організації, - говорить жінка.
Над заповідником повільно кружляє лелека. Починає періщити дощ, розмиваючи дорогу. Кузьма і Людмила йдуть грітися у кавʼярню. Там часто обговорюють, як будуть відвойовувати Бушу.
2 
1
Коментарі