46-річний львів"янин Сергiй Громов уперше здав кров 1978-го, ще студентом. І продовжує це робити досі.
— Треба зачекати трохи, бачите, черга яка, — каже, коли зустрічаємося з ним біля станцiї переливання кровi.
Сергій у чорних класичних штанах, свiтлiй сорочцi з короткими рукавами.
У коридорі на дерев"яних лавках сидять донори.
— Маю небагато часу, — трохи нервує. — Якби знав, що так багато людей буде, прийшов би завтра.
Хвалиться, що написав книжку про назви вулиць Львова.
— Скоро вийде доповнене видання. Спочатку книжка називалася "Iмена видатних людей у вулицях Львова". Тепер буде — "У пам"ятi Львова закарбованi iмена". Сьогодні мушу здати остаточний варіант.
Лікарка кличе Громова до кабiнету. Медсестра голками прикріплює трубки до його руки.
Не страшно? — цікавлюся.
— Та чого боятися? — відказує бадьоро. — Здаю кров уже майже 30 рокiв. Почав іще, коли у Києві в Політехнічному інституті вчився. Для студентів це було вигідно. Здав кров — і можеш цілий день гуляти. Коли пішов працювати на вiйськовий завод, теж донором був. Зарплату не платили, а їсти хотілося! У мене перша група, резус мiнус: дуже рiдкiсна, тому й цінна. Здаю по 600 мілілітрів. 70 гривень платять.
Часто здаєте?
— Раз на два-три тижнi.
Апарат набирає його кров у резервуар, плазма звідти крапає у герметичний мiшечок. Кров без плазми через іншу трубку повертається назад у вену.
За 600 мілілітрів платять 70 гривень
— Плазма з якимось червонуватим вiдтiнком. Що ви їли? — запитує лiкарка.
— Та все, як і завжди, — вiдповiдає. — Хiба що чаю забагато випив.
Дотримуєтеся спецiальної дiєти? — запитую Сергія.
— Так. Не можна вживати жирного, смаженого, м"ясного, міцної кави і фарбованої води. Але пити треба багато. Я люблю мiнералку.
Ви зблiдли. Як почуваєтеся?
— Прекрасно! — запевняє.
— Це ще нiчого! — озивається лікарка. — У мене на цьому крiслi не один чоловік зомлiв. Нашатирем вiдкачували.
— Стараюся їсти побiльше вiтамiнiв, — розповідає чоловік. — А наприкiнцi процедури заливають фiзрозчин, який відновлює сили. Вiн холодний, розтiкається по всьому тiлу. Улiтку добре, а взимку краще без нього обходитися. Але лiкарi не дозволяють.
Тут є їдальня, не заходите туди?
— Нема часу. О, пішов холодок! — Сергій здригається. — А ви швидко справилися, — усміхається до лікарки.
Медсестра виймає голки з вени. Громов забирає медичну картку i йде.
— Хочете знати, скільки за ці роки з мене крові злили? Давайте порахуємо, — відкриває картку. — Ого, плазми здав бiльше 23 лiтрiв, а кровi — десь із вісім. Відра зо три назбиралося.
Каже, що здавати кров звик: приходить сюди, як на роботу. Міг би робити це навіть задурно, бо військової пенсії на життя вистачає.
— Коли на Скнилові сталася трагедія — відразу сюди побіг. Сказав лікарям брати з мене кров, доки на ногах тримаюся. Грошей не брав — попросив віддати хворим на ліки.
Про сiм"ю говорити не хоче. Натякає, що життя з дружиною не склалося.
— Вона лiкар, але нiколи не розумiла мого захоплення, — каже. — А доньок я люблю. Старша Вiкторiя цього року до Львiвського унiверситету вступила, а молодша Валерія ще у школi вчиться.
Виходимо на вулицю, Сергій закурює.
— Дiти з жінкою живуть. Бачуся з ними рідко, — стискає недопалок. — Тим, що здаю кров, себе розраджую. Стараюся людям робити добро. Так i напишiть.
Прощається і поспішає у справах.
1960 — народився у Львовi
1977 — вступив до Київського полiтехнiчного iнституту
1978 — уперше здав кров
1983 — працював на дослiдному заводi при КБ імені Антонова у Києві
1984 — служба в армії
1988 — народилася донька Вiкторiя
1993 — з"явилася на світ донька Валерiя
1994 — повернувся до Львова
2001 — вийшла книжка "Iмена видатних людей у вулицях Львова"
2 
1
Коментарі