"Доки я будував державу, жінка збудувала дім"

 

Нардеп-"бютівець" Левко Лук"яненко, 78 років, мешкає в двоповерховому будинку в селищі Хотів за 7 км від Києва. Його хата із білої цегли з приплюснутим дахом і високим парканом стоїть на горбі. Хвіртка й двері відчинені.

Депутат у білій випрасуваній сорочці та спортивних штанях сидить за довгим столом, читає "Інформаційний бюлетень". Окулярів Левко Григорович не має, хвалиться, що добре бачить.

— Восени сам керував авто, коли їхав до Верховної Ради. А взимку, коли дорога стала слизькою, найняв водія — сусіда Миколу.

У Лук"яненка — білий "ланос", купив його у 1995-му.

— Доти їздив на автомобілях Української республіканської партії, головою якої був. У першому скликанні парламенту 1990-го рік добирався громадським транспортом. Із Хотова до метро Либідська — автобусом, а далі — на метро.

Запитую, чому не зачиняє дверей.

— Звичка, — недбало махає рукою. — Коли лише став депутатом, все село ходило зі скаргами. Та й що тут красти?

Біля вікна стоїть дерев"яний годинник. У кутку 46-дюймовий телевізор на рідких кристалах. На підвіконні лежать штучні жовті тюльпани та рожеві троянди. На стінах 8 картин — українські пейзажі, намальовані маслом.

Депутат пояснює, що дружина любить прикрашати дім квітами та картинами.

— Деякі з цих полотен добрі, деякі так собі, — озирається. — Головне, щоб Надії Іванівні подобалося.

Першу дружину Лук"яненка теж звали Надею.

— У 1954-му після першого курсу одружився зі студенткою Київської сільгоспакадемії Надією Бугаєвською, — постукує ручкою по блокноту. — Шукав жінку не по красі, а щоб любила Україну. Ми познайомилися на танцях у Хрипівці, звідки я родом. Це було в сільському клубі на літніх канікулах. Надя приїхала до родичів. Вона підійшла й запитала, чи я танцюю. Я відповів: ні. Вона витягнула із сумочки томик "Антології української поезії". Через три дні я обміняв перший томик на другий. Усього їх було чотири.

Левко Григорович сміється, бере зі столу пульт.

— Але Наді не поталанило, — каже. — Вона мріяла про сім"ю, а я — про вільну Україну.

1961-го Лук"яненка відправили на заслання до Сибіру за "зраду батьківщині". Бугаєвська чекала його 6 років. А коли Левка Григоровича випустили, попросила розлучення.

Лук"яненко розповідає, що із другою дружиною познайомився 1989-го в Івано-Франківську.

— Балотувався там у депутати, — згадує Лук"яненко. — Надя працювала там майстром на швейній фабриці. Була розлучена, мала двох доньок, Ірину та Любу. За 40 тисяч рублів я купив хату в Хотові й забрав усіх до себе. Через рік дівчата повиходили заміж. А Надія Іванівна зайнялася дизайном дому та садівництвом. Придумала на горішньому поверсі влаштувати домашній кінозал. Доки я будував державу, жінка збудувала дім. У неї це краще вийшло, — жартує Лук"яненко.

Хай би наші зробили переворот

Депутат говорить, що обвінчаний із Надією Іванівною.

— Ми греко-католики. Нас вінчав священик Станіслав Лесів, з яким я відсидів у таборах Сибіру. Ось у оцій кімнаті, — стукає пальцем по столу.

Згадує, що після повернення із Сибіру життя налагодилося не відразу.

— В"їжджати в Київ мені було заборонено. Прокрадався в місто таємно. За мною постійно стежила бежева "Волга". Щойно переступав межу Києва — хапали, запихали в автомобіль і завозили на трасу або в ліс.

1992-го Лук"яненка призначили послом України в Канаді. За рік він подав заяву на звільнення через незгоду з рішенням президента Леоніда Кравчука про поділ із Росією Чорноморського флоту.

Але Канаду колишній посол згадує з приємністю. Зізнається, що його вразили тамтешні умивальники, туалети та душові кабіни.

— Там кожна дрібничка пристосована для зручності, а в нас усе робилося тяп-ляп.

У сусідній кімнаті дзвонить телефон. Заходить чорнява жінка в рябому платті. Це Надія Іванівна. Левко Григорович просить її зробити каву. Вона приносить на таці три філіжанки й полуницю, политу сметаною.

Хвалиться, що полуниця з їхнього городу.

— Картоплі ми не садимо, — говорить. — А полуничку, помідорчики, петрушку, кріп вирощуємо.

Бідкається, що місяць тому за 50 метрів від них відкрили "наливайку".

— Учора ходили на день народження до сусіда Миколи. Гарно посиділи, випили. Вже хотіли розходитись, але Микола побіг у наливайку за другою пляшкою, — каже Надія Іванівна.

У Левка Лук"яненка є сестра Зіна та брат Олександр. Олександр займався будівництвом, зараз — на пенсії. Зіна — фахівець із вирощування елітної картоплі. Одразу після школи вийшла заміж. За три місяці розлучилася, бо чоловік виявився п"яницею. Зараз мешкає в селі на Чернігівщині.

Лук"яненко каже, що має купу племінників.

— Дмитро служить у прикордонній службі. Михайло закінчив художню академію, працює дизайнером ресторанів у Чернігові. Тарас вчився на банкіра, але займається різьбою по дереву. Роман ремонтує автомобілі в Чернігові. А племінниця Наталя працює в Прилуцькому інтернаті для дітей із вадами слуху та зору, — розказує про всіх.

Запитую, чи допомагає племінникам фінансово.

— Не було такого ніколи, — каже депутат. — Вони самостійні й горді, навіть  якби пропонував, — відмовилися б.

Додає, що й сам заборонив друзям приносити дорогі подарунки.

— Мені дарують тільки квіти та картини. Останній день народження святкував у кафе Верховної Ради. Прийшли "бютівці" та "нашоукраїнці". Перекинули по чарці. Юля Володимирівна подарувала букет троянд.

До кімнати вбігає схвильована Надія Іванівна, тримається рукою за серце:

— Щойно дзвонила сусідка. Каже, в Юлю стріляли.

Лук"яненко підводиться, сідає на стілець:

— Та ні, — зупиняється. — Самі розберуться.

Надія Іванівна присідає на край стільця:

— Хай би наші зробили переворот.

— Добре, якби наші, — погоджується Лук"яненко.

Біля хвіртки депутат просить зачекати. Біжить у гараж, повертається з книжкою Павла Штепи "Московство". Каже:

— Прошу читати, дуже гарна книга.

1928, 24 серпня — Левко Лук"яненко народився
у с. Хрипівка Городнянського району на Чернігівщині
1944 — пішов служити в Радянську Армію
1949–1953 — командир мотоциклетного взводу в м. Нахічевань, Азербайджан
1953 — вступив на юрфак Московського університету
1954 — одружився зі студенткою Київської сільгоспакадемії Надією Бугаєвською
1961 — засуджений до страти "за зраду батьківщині"; 72 дні сидів у камері смертників; вирок замінили на 15 років ув"язнення
1976 — електрик у дитячій лікарні в Чернігові
1978 — засуджений на 15 років "за антирадянську агітацію"
1988 — повернувся із Мордовії, купив хату в селі Хотів під Києвом
з 1990 — обвінчався з Надією Іванівною; депутат парламенту 1,2,4, 5 скликань
1993 — посол України в Канаді
Написав шість книг

×