Андрій Бедяк, 63 роки, із села Маршинці Новоселицького району Чернівецької області у дитинстві передавав любовні записки свого брата Григорія співачці Софії Ротару.
— Соні тоді було 9 років, як Гріша у неї влюбився, — каже Андрій Петрович.
Він живе поряд зі вдовою свого брата Григорія.
— Софія ніколи не була красунею, — запрошує до хати і витрушує з пакетів чорно-білі фотографії. Шукає картку Софії Ротару. — Зараз вона краща, ніж у молодості. А дитиною була маленька, худенька, з довгою чорною косою. Гріша старший на три роки був. Вони познайомилися, коли в агітбригаді виступали, концерти колгоспникам показували. Гріша танцював, а Соня співала. Брат багато розказав би, бо вони потім на танці разом ходили. Але він давно у нас не живе, на кладбіще переселився.
У кімнаті дерев'яна фарбована підлога вкрита килимами. Андрій Бедяк розкладає на ній знімки, потрібного знайти не може.
— Підійти і сказати дівчині, що вона тобі подобається, було соромно. У нашій школі всі хлопці дівкам записки писали. І Гріша писав. Любові в тій писанині було мало. Швидше щось таке: "Я тебе сьогодні бачив у полі" або "Ми йдемо купатися. Приходь". Мені цікавіше було бігати городами і свистіти, щоб Соня вийшла. Її батьки мене не сварили, бо я малий був.
Якось мама побачила, що ношу ті записки, — продовжує. — Подумала, я любов кручу із своєю подружкою Машею. Мама неграмотна була, читати не вміла. Маша не звертала на мене уваги. Я заліз на її город і на всіх гарбузах повишкрябував "Андрій+Маша=любов". Батьки тоді сміялися, що нашкодив і підписався.
Софія була роботяща. З мамою своєю зранку на базар їздила автобусом. Торгувала сиром і городиною. А в будні дні пасла корову. Раз Федько налякав її, сказав, що під лісом змії водяться і її покусають. Вона злякалася, розплакалася, покинула корову і втекла додому. Її батько сам за коровою прийшов. Федька потім за вуха тягав.
До кімнати заходить 62-річна Зінаїда Бедяк, удова Григорія. Несе окуляри.
— Я працювала у брата Соні Анатолія і його дружини Ауріки. У вересні 1997-го Соня приїжджала в село, коли померла її мати. З усіма віталася, розпитувала, як живуть. Тільки переступила поріг, зразу сбросіла все, що мала на собі. Оділа простий халат, звичайні шльопанці. Так і ходила по вулиці. Казала, що їй набридли наряди, макіяжі й манікюри. Казала: хочу тако, як ви ходите, простенько хочу жить. Ходила на огород, сапала, бур'ян рвала. В селі виросла, такої работи не боїться.
У Зінаїди Федорівни дзвонить телефон. Зі співрозмовником свариться румунською. Тоді б'є себе по губах за те і кланяється образу Ісуса Христа, який зображений на килимі.
— Покійний чоловік Гріша розказував, що любив Софію в дєтстві. Вона йому навіть свою фотографію подарила. Гріша гарний парєнь був, стройний, високий. От тільки погубила його горілка. Висох весь, поганий зробився.
Показує, як пройти до хати брата Софії Ротару — Анатолія. Його будинок двоповерховий, обкладений білими та рожевими кахлями. На вікнах — вертикальні жалюзі. Двір обгородили металевим парканом з рідко розставленими штахетинами. На подвір'ї велика квадратна плитка. Такою в радянські часи викладали місця біля пам'ятників. Біля дому стоїть білий бус. Жінка у домашніх штанях і куртці витирає ганчіркою підвіконня.
— Чоловік поїхав у командіровку в Молдавію, — Ауріка, дружина Анатолія, кидає ганчірку у миску з водою, стає руки в боки. — Але якби й був, нічого він вам не скаже. І я не скажу.
Заходить у хату і гупає дверима.
Дорогою йде літня жінка, говорить, що Ауріка завжди непривітна.
— Вона нікого не любить, бо й сама не любіма. У селі кажуть, що Анатолій собі молодшу знайшов, а з Аурікою живе тільки через дітей. Його ж усі селяни люблять. Коли було наводнєніє 2008-го, їздив по хатах і питав, кому чого треба. Стройматеріалами односельцям молодший брат Женя помагав. Він тримає магазин господарчих товарів "Софія". А Толя гроші роздавав. Кому тисячу, кому дві.
3 
35413
Коментарі