Чотири роки тому в немирівському санаторії "Авангард" зустрілися Дмитро Осаволюк із Вінниці та Світлана Томакова з Чернігова. Він — пенсіонер, вона — учителька англійської та німецької мови.
— Ішов на обід, — згадує Дмитро Онуфрійович. — А тут Свєта заходить із вєщами. Кажу до неї: "Бистро став чемодан і в столову, обід стигне". Вдруге зустрілися у тій же столовій через три дні. Коли вийшли надвір, побачили бабку, яка торгувала яблуками. Свєта сказала: "Це яблука з панського саду". Вона вже відпочивала в Немирові, знала історію княгині Щербатової, котра жила в палаці. Пішла показувати мені сад.
Живуть закохані в різних містах.
— Коли вперше приїхав до Свєти, її рідні сприйняли мене у штики, — розповідає чоловік. — Її батько молодший за мене на 10 років. Тепер усе втихомирилося. Я раз на два-три тижні їду до неї, а коли у школі канікули чи відпустка — Свєта гостює в мене.
Каже, що жодного разу не сварилися.
— Золото, а не жінка. Спокійна, ввічлива, — продовжує. — Я, правда, і з першою жінкою за 53 роки ніколи не скандалив. Свєта добре готує, різними витребеньками мене балує. Тортики пече, салати модні робить. Але найбільше мені подобаються її тушкована картопля з м"ясом та борщ.
Дмитро Осаволюк не раз пропонував Світлані залишитися в нього. Жінка не проти. Одружаться, коли вона знайде роботу у Вінниці.
— А що люди різне про нас балакають, то я не потураю на те, — каже. — Нехай собі ляпають язиками.
Світлана неохоче розповідає про стосунки з Дмитром Онуфрійовичем.
Свєта навіть подарунків не приймає
— Це моє особисте життя, — зазначає жінка. — Він добра людина і заслуговує на повагу. Якось батько запитав, що знайшла в Онуфрійовичу. Я відповіла, що проведений з ним день заряджає мене енергією на місяць.
Дмитро Осаволюк із роду довгожителів. Його дід Василь прожив у селі Якимівка Дашівського району (нині Іванівка Іллінеччини. — "ГПУ") на Вінниччині 116 років, баба Палажка — 112.
— У діда було 50 гектарів поля, — розповідає. — Улітку вдосвіта виходили на долину, розстилали сувій білого полотна і тягли його травою. Потім викрутювали і назбирували цілу діжку роси, щоб пити. У цьому, навєрно, і секрет довголіття.
Коли прийшла радянська влада, землю забрали в колгосп.
— А що робити в селі без землі? — каже Осаволюк. — Виїхали в Запоріжжя. Там я і народився. Двоє моїх братів померли від тифу, а сестра Віра у 1939-му загубилася. Торік зустрівся з нею на телепередачі "Жди меня". Вона тяжко хворіла, через три місяці померла.
Дмитро Осаволюк — фронтовик. На війну його забрали 16-річним.
— Штампував патрони на військовому складі в Пермі, а хотів воювати, — згадує. — Одного разу, коли у вагон вантажили патрони, сховався за ящиками. Отак потрапив на фронт. Брав канцелярію Гітлера в Берліні. У Потсдамі зустрів німецького міністра авіації Герінга. З маршалом Жуковим по 100 грамів пив. 1945-го у Франкфурті бачив, як разом отруїлися 450 солдатів. Вони на залізничній станції знайшли чотири цистерни спирту. Всі у страшних муках померли. Відтоді не п"ю.
Після війни Осаволюк п"ять років працював на Уралі заступником завскладу на продуктовій базі. Потім влаштувався вантажником на завод залізобетонних конструкцій у Вінниці. Із дружиною Зіною побралися 1948-го, під час його армійської відпустки. 2002-го жінка померла. Останні три роки життя нездужала після травми хребта.
Син Дмитра Осаволюка Валерій, 60 років, — полковник у відставці. Має доньку Оксану, 31 рік, та 3-річного внука Павла.
— Якось приїхала з Києва невістка Тамара, — каже пенсіонер. — Як взнала про наш роман, сердитися почала. Каже, Свєта зустрічається зі мною заради квартири. Але в неї є чотирикімнатна квартира в Чернігові. Свєта навіть подарунків не приймає. Хтів на 8 Березня квіти подарувати, так сказала: навіщо мені той віник?
1926, 20 травня — Дмитро Осаволюк народився в Запоріжжі
1942 — утік на фронт; перемогу у війні відсвяткував у Празі
1948 — одружився з вінничанкою Зіною Юр; народився син Валерій
2002 — померла дружина
2004 — познайомився із 24-річною Світланою Томаковою
2007 — на телепередачі "Жди меня" зустрівся із сестрою Вірою, якої не бачив 68 років
8 
35413
Коментарі
1