— Носив у гаманці щасливий тролейбусний квиток. Але витягував гроші — і загубив. Люди думають, що він принесе удачу. Я вже не вірю в це. Однак збираю "щасливі квитки". Там перші три цифри збігаються з трьома останніми. Моє захоплення називається перидромофілія — любов до транспорту, — розповідає тернополянин 24-річний Максим Черкас. Має понад 4 тис. квитків на всі види громадського транспорту. Найбільше — тролейбусних.
Чоловік зустрічає в коридорі трикімнатної квартири. Запрошує до себе. На серванті виставлені паперові коробки з квитками.
— Квиток у транспорті — це страховка, — сідає на диван. — У маршрутках майже ніхто не просить. Я беру завжди. Коли водій каже, що не має, починаю сперечатися. Деколи цілу пачку дають.
У сусідній кімнаті чути телевізор. Максим мешкає з дідом і бабою. Переїхав до них після розлучення батьків. Мати — 15-й рік у Греції на заробітках.
— Закордонних маю найбільше з Греції, — каже Максим. — Раз-два на рік їжджу до мами. Талончики відрізняються в кожному місті тільки кольором. Є такі, що діють півтори години, дві. Один квиток на метро і на тролейбус. Контролю майже нема. Найчастіше буває в метро, бо там багато пасажирів і між станціями велика відстань. На квитках вибивають час і дату. Люди їх воском натирають, а потім стирають. Це українці так призвичаїлися.
Виймає квиток за 1,4 євро.
— Проїзд у Греції був 1,6 євро. Подешевшав через економічну кризу. У нас навпаки — дорожчає. А нащо? Люди їхатимуть і платитимуть. А там не платили. Була така акція протесту. Зразу знизили ціну.
Колекціонує з дитячого садка.
— Мама постійно казала: не викидай квиточки, — сміється, — буде контроль. Скидав їх у коробку. У п'ятому класі подивився на ту купу, подумав: а чого не посортувати? Друзі спочатку не розуміли мене. У школі називали білетчиком. А рідні підтримували завжди. Говорили: головне, що не дурницями страждаєш.
Максим дістає з серванта коробку. У ній по целофанових пакетах складені квитки з Криму, Вінниці, Конотопа, Миколаєва.
— За Миколаїв платив 2,5 долара. Старенькі, по 20 копійок номіналом. Миколаїв досить рідкісний, бо його ніхто не виставляє. Найдорожчі — з тих міст, де немає колекціонерів. Найважче дістати квитки з Донецька і Луганська.
Дуже цікавий квиток — село Молочне в Криму. Воно маленьке, відпочивали з дівчиною в 2011 році. Там тільки трамвай їздить. Робить три зупинки від села до моря. Звідти квитки коштують десь під 200 гривень. Ніхто їх навіть не має на продаж. У колекції є квитки з Білорусі, Чилі, Японії, Китаю, Італії, Судану.
Чоловік сідає за комп'ютер. Заходить на сайт інтернет-аукціону.
— Тут слідкую за білетиками. От Кривий Ріг. Його треба купляти, бо в мене такого немає. Ставка — 2 гривні.
Найдорожче купив квиток минулого року — за 120 гривень. Сучасний, з Криму. Спершу йде на Москву, а потім сюди — більше сорока днів.
Дуже дорогі старовинні квитки, наприклад ХІХ століття, кінного трамвая у Львові. Люди мають такі, але щоб продавали — не бачив. Розповідають, коли на Львівському вокзалі робили ремонт, то під старою підлогою якийсь майстер знайшов багато старих квитків. Забрав, потім продавав по тисячі-дві гривень. У світі цінують квитки воєнних часів. Такі 3–4 тисячі доларів коштують.
На сортування квитків колекціонер виділяє два дні на тиждень по годині.
— Буває, сняться. Що рідкісний попався. Або обмін хороший був. Мрію про квиток з якоїсь дуже маленької країни або острова. Такий може мати ціну 100–150 доларів. Хотів би мати квиток із "Титаніка" (пасажирське судно затонуло 1912 року після зіткнення з айсбергом. — "ГПУ").
Максим — студент 5-го курсу Тернопільського педагогічного університету. Вивчає комп'ютерні технології. Викладає інформатику в сільській школі за 5 км від Тернополя — в Лозовій.
13 
1
Коментарі