Найстарішій жительці села Драгове Хустського району на Закарпатті Марії Рішко 18 грудня виповнилося 100 років. Бабця досі пряде овечу вовну, в"яже капчурі (шкарпетки. — "ГПУ"), кофти та вирощує цибулю на продаж. Скаржиться тільки на поганий слух.
Живе вона за 30 км від райцентру Хуст у присілку Кічерели села Драгове з молодшим сином Федором, 62 роки. Паркана нема. Поряд із будинком літня кухня та хлів. На собачий гавкіт виходить невістка бабці 56-річна Олена. Марія Рішко сидить на дивані у вітальні, тримає в руках молитовник. Одягнута в старий дірявий коричневий светр, синю спідницю та чорну хустку. На ногах — чоботи-дутики.
— Чекає, коли я їй дозволю говорити, — зауважує Олена. — Боїться розмовляти з будь-ким.
— Та онде молюся, — каже бабця, показуючи на молитовник. — Читати навчиламся уд хлопців-онуків, бо в школу нігда-шуга не ходила-м. Часу не було.
Розповідає про своє життя. Каже, що народила дев"ятьох дітей, та троє померли ще в пелюшках.
— Дала-м сусідській дівці малого, аби поплекала, доки з села ся верну. А тота заспала та придушила собою дітвача, — розповідає. — Одна дівочка мертва народилася. А уд чого померло третє, не тямлю.
Двоє синів Марії Рішко померли вже у 90-х. Залишилися 74-річний Михайло, 70-річний Іван, 66-річна Христина та Федір. Бабця має сімнадцятьох онуків та 25 правнуків. Чоловік Михайло помер майже 30 років тому.
Каже, погано жила з ним:
— Зобрався якось Мігаль із дому. Забрав наші кози та вівці й пішов на Прикарпаття. Там зо п"ятнадцять років жив. А мене лишив саму з шістьма дітьми. Пару років робила-м у колхозі — копала, сіно сушила. Та й тото ми у книжку не писали. А ще малисьме своїх шість гектарів землі — треба було доглядати. Діти змалку на землі привикли робити. Та я ся доста набідувала.
Чоловік лишив мене саму з шістьма дітьми
Згадує, як колись святкували Різдво.
— Біднота була, не як тепер. На Святвечір варилисьме бульбу, фасолю, капусту квашену з бочки виймали. Діти ходили колядуючи, айбо я сама не ходила.
— Зналибисьте, як баба тримала піст, — каже невістка старої. — І тепер дуже строго тримає. У 35 років, коли перенесла тяжку хвороту, зачала дуже ревно молитися. Усі думали, що умре, щось таке страшне на неї зайшло. На постілі її лиш перевертали. І тоді почала дуже постити: у всі пости їсть лиш раз на день, після третьої години. Та й тото дуже скромно. А між постами тримає понеділок, середу та п"ятницю. Ще й тепер дуже слідкує за тим. Хворіє рідко. Мала єден раз хронічний гепатит. Казали дохтори, щоб ладилися до її смерті. Але вийшла з того.
1936 року Марія Рішко відсиділа 18 діб у в"язниці за те, що побилася із сусідкою.
— Не покладалися ми з Оленою, — розповідає. — А раз взяли й побилися. Вона мене заголосила жандармам, а тоті ня й забрали в тюрму. Іванко малий був, мав пару місяців. Мусіла-м із ним йти.
— Ой, розказувала баба, — додає невістка, — як у тюрмі до церкви ходила. Вона греко-католичка, а жандарми заставляли їх до православної каплиці ходити. То мати як прийшла додому, аж до сповіді ходила, бо взяла собі, що має великий гріх за тото, що в іншу віру пішла. Піп дав їй велику покуту.
Пані Олена розповідає, що її свекруха не відвідувала церкви аж до 90-х років, доки не дозволили греко-католицизм. А відтоді щонеділі бувала на службі в сільській церкві, що за 3 км від хати. Тепер до храму ходить раз на місяць — у першу п"ятницю, до сповіді. Добирається до села пішки, спираючись на палицю.
Двоє онуків Марії Рішко — 27-річний Андрій та 32-річний Василь — пішли в ченці.
— Мама ще й тепер із нами їздить до Березнянського монастиря за двісті кілометрів од села, — каже Олена, — до хлопців. То вона їх учила молитися. Василя виняньчила з пеленок. Ще й тепер каже, що він — її син.
Узимку Марія Рішко час від часу пряде вовну та в"яже. Улітку порається на городі.
— Ще навесні насадила цибулі, — розповідає невістка. — Полола грядки ціле літо, копала. А восени продала 25 кілограмів цибулі. Сама собі зварить деколи й їсти, ще й випере сорочку.
— Я все любила до церкви ходити, — озивається бабця. — Та й тепер молюся дуже. Може, тому ня Бог тримає так довго на світі. Але вже нич не чую, — прикладає руку до вуха.
Олена розказує, що свекруха відмовилася від пенсії:
— Бабі стаж не записали, тому назначили лише соціальну пенсію — 50 гривень. Та вона нігда не хотіла грошей од держави. Казала, мені не треба, і не беріть уд поштарки пенсію. А я пару раз узяла, то все пішло шкереберть у ґаздівстві. Раз баба зареклася, то більше не буду брати. Купую тепер їй все за свою пенсію. Айбо не хоче нову одіж. Дивіться, — показує на бабцю, — в якому порваному светрі ходить. А новий не хоче ні за які гроші. Каже — то уд Антихриста.
1906, 18 грудня — Марія народилася в селі Драгове Хустського району на Закарпатті
1922 — вийшла заміж за Михайла Рішка
1930 — сусідка випадково задушила її сина
1936 — відсиділа у в"язниці 18 діб за бійку
1941 — навернулася до церкви
1950 — Марію Рішко з дітьми на 15 років покинув чоловік Михайло
1977 — помер чоловік
1995 — відмовилася від пенсії
2006 — сама обробляла грядки та продавала городину
7 
1
Коментарі