Вівторок, 19 травня 2020 12:11

При собі мав скальпель. Розтин робив просто на березі

У Радянському Союзі по голови та язики дельфінів стояли в черзі

Крим – це не тільки море, а й гори, степ. Ходив у туристичний гурток. Завдяки мандрівкам ніколи не боявся комах і змій. Уперше плазуна побачив студентом. То була мідянка.

У 1980-х було найбільше зменшення чисельності дельфінів і загальна криза екосистеми. На це вплинуло перевиловлювання риби. Види почали зникати один за одним. До того ж у Чорному морі тоді було багато реброплавів мнеміопсіс – медузоподібних істот, які пожирають ікру риб. Дельфіни гинули від голоду. Сотнями їх викидало на берег.

Неправда, що дельфіни чи кити вчиняють самогубство, коли викидаються на берег. Там опиняються мертві чи хворі, які не можуть пересуватися й орієнтуватися. Наприклад, унаслідок енцефаліту.

  Павло ГОЛЬДІН, 41 рік, зоолог, палеонтолог. Народився 4 грудня 1978-го в Сімферополі, батько – біолог, мати – хімік. Закінчив Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського. Після аспірантури працював на кафедрі зоології. Кандидат біологічних наук, доцент. Автор понад 100 наукових праць про дельфінів Чорного, Азовського та  Середземного морів, викопних китоподібних із Криму, Балкан, Кавказу та інших регіонів. Описав чотири види викопних вимерлих китів. 2014 року після окупації півострова переїхав до Києва. Працює у відділі еволюційної морфології Інституту зоології імені Івана Шмальгаузена Національної академії наук України. Пише вірші. Видав три поетичні збірки
Павло ГОЛЬДІН, 41 рік, зоолог, палеонтолог. Народився 4 грудня 1978-го в Сімферополі, батько – біолог, мати – хімік. Закінчив Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського. Після аспірантури працював на кафедрі зоології. Кандидат біологічних наук, доцент. Автор понад 100 наукових праць про дельфінів Чорного, Азовського та  Середземного морів, викопних китоподібних із Криму, Балкан, Кавказу та інших регіонів. Описав чотири види викопних вимерлих китів. 2014 року після окупації півострова переїхав до Києва. Працює у відділі еволюційної морфології Інституту зоології імені Івана Шмальгаузена Національної академії наук України. Пише вірші. Видав три поетичні збірки

У більшості випадків викидаються кити дзьоборили чи дельфіни гринди. Перші вразливі до радарів. Гинуть, коли поряд відбуваються великі військові навчання. Другі масово роблять це в Південній півкулі – біля берегів Австралії, Нової Зеландії, Південної Америки. Досі не зрозуміло чому. Одна з гіпотез – незвичний схил берега, шельфу. Не відчувають, що перебувають на мілині. Інша версія: там є магнітні аномалії, що їх дезорієнтують. Але достеменно не відомо, чому таке стається саме з цим видом.

Біля селища Лазурного на Херсонщині коса відокремлює Джарилгацьку затоку від моря. Там мілка й вузька протока. Іноді дельфіни заходять полювати на рибу. А потім змінюється напрям вітру. Вода відходить, і утворюється мілина. Тварина опиняється у пастці. Місцеві намагаються допомогти – витягти чи направити, показати шлях. Та частіше дельфіни з тиждень чекають, доки вітер зміниться, щоб вибратися самим.

Коли починав досліджувати дельфінів, не вірив у їхній інтелект, когнітивні здібності. З часом пересвідчився, що мають високий рівень соціальної поведінки. У цьому подібні до шимпанзе.

За часів Радянського Союзу на дельфінів був промисел. Щорічно добували до сотні тисяч, а то й більше. На старих фотографіях рибних відділів лежать туші, голови, язики дельфінів. За ними стоїть черга бідно вдягнених людей. Іншого м'яса не було, змушені були їсти це. Виловлювати дельфінів у наших водах заборонили 1966 року, коли вони перестали траплятися промисловими скупченнями – зграями від кількох сотень до кількох тисяч. Через масове виловлювання плавали по 10–20. Промисел втратив економічний сенс. Мораторій наклали спочатку на 10 років, потім – на 20. На початку двотисячних у Чорне море потрапляє реброплав берое, який живиться реброплавом мнеміопсіс і дає спокій рибі. Почали відтворюватися рибні запаси і збільшуватися чисельність морських свиней і білобочки. Зараз уже можна побачити тисячні зграї, але ще не біля наших берегів, лише у водах Грузії та Туреччини.

Відловлювали дельфінів не через особливий смак м'яса. Був Держплан. Здебільшого м'ясо потрапляло на звіроферми чи фабрики, де виготовляли кісткове борошно. Моя баба згадувала, як 1933 року дельфіни були чи не головною стравою для школярів. Усе готували на їхньому жиру.

Дотепер ці ссавці випадково гинуть у рибальських сітках. Раніше їх витягували й переробляли на корм худобі чи кісткове борошно для курей. М'ясом годували собак. Та й люди їли, особливо по селах біля Керченської затоки. Це стало незаконним 1994-го, коли дельфінів внесли до Черво­ної книги України. Хоча, якщо проїхати селами біля Керчі, можна побачити, як із них витоплюють жир. Ним мастять рани, п'ють від туберкульозу.

Автор: Олена Гладіліна
  Павло Гольдін разом із колегами проводить облік дельфінів у Чорному морі, 2019 рік
Павло Гольдін разом із колегами проводить облік дельфінів у Чорному морі, 2019 рік

Наприкінці 1990-х – на початку 2000 років розквітло браконьєрство. Тоді знищили майже всіх осетрових. Зараз їх у 100 разів менше, ніж було 30–40 років тому.

В Азовському морі чисельність морських свиней продовжує зменшуватися. Потрапляють у браконьєрські сітки. Коли починав працювати, можна було побачити тварин, які доживали до 20 років. Тепер не трапляються навіть 10-річні.

Під окупацією браконьєрство в Криму збільшилося. Місцеві розповідають, що море виносить на берег багато мертвих дельфінів. Наслідки побудови Керченського мосту побачимо згодом. На його спорудженні навесні 2016 року палі забивали під час міграції морських свиней. За нормами збереження довкілля, таке будівництво протизаконне.

Ніколи не плавав із дельфінами. Це великий ссавець. Афаліна, наприклад, може важити 300 кілограмів. Небезпечна іграшка.

Дельфіни за походженням – вторинноводні ссавці. Їхні наземні предки нагадували щось середнє між собакою та свинею. Це були хижі копитні зростом із великого пса. Перейшли на харчування рибою. Спочатку пірнали у воду, потім пристосувалися до напівводного життя – як видри чи тюлені. Згодом повністю пішли у воду. З часом їхні кінцівки зменшилися й перетворилися на ласти, хвіст став більший.

Вік дельфінів визначають за ростовими шарами у зубах. У більшості ссавців вони формуються всередині зуба, як кільця у дерев. Найстарша морська свиня, яку досліджував, мала 23 роки, афаліна – 41. Новітні методи дають змогу за аналізом фекалій визначити вікову категорію. Але зібрати їх – складне завдання.

Раніше вздовж берега шукав трупи дельфінів. При собі мав скальпель. Розтин робив прямо на місці. Зараз із учнями працюємо з човна. Торік був авіаційний облік – із літака. Але на це потрібні великі гроші.

Зазвичай мої мандри світом пов'язані з музеями. Жартую, що бачив багато країн із вікон музейних підвалів. Працював у зоологічних і палеонтологічних зібраннях у Берклі, Парижі, Пізі, Болоньї, Копенгагені, Стокгольмі.

Більшість польових палеонтологічних матеріалів знайдено в Криму. Зараз теж трапляються, але менше. Є цікаві речі з Поділля. В Запоріжжі натрапляли на викопних тюленів, дельфінів, вусатих китів, які жили 10–11 мільйонів років тому.

На території України є рештки китоподібних віком 40 мільйонів років – у долині Дніпра. Трапляються в Києві, Кременчуку, Чигирині. У Харківській області – в долині Сіверського Донця.

100 мільйонів років тому територію України вкривала вода. Спочатку це був океан Тетіс. Потім почав зменшуватися, розпадатися на моря. На території України та Молдови він називався Східним Паратетісом. Зараз від нього залишилися Чорне, Азовське, Каспійське й Аральське моря.

Раніше Україною ходили слони, антилопи, буйволоподібні жирафи з короткими шиями.

Працюю з морською фауною. Більшість знахідок випадкові. Інколи натрапляємо на фрагменти, уламки кісток. Ця праця непередбачувана – як пощастить. Якось із колегами в один день знайшли чотири черепи китів в одному місці. Мабуть, там була мілина, куди їх зносило. Такий собі китовий цвинтар.

Древні кити нашого регіону були 3–4 метри завдовжки, голова метрова. У світі більше немає таких. З тонкими щелепами й масивним кістяком. Маю гіпотезу: він був потрібен для стабілізації. Щоб на мілководді кит тримався на одному місці, а головою міг рухати вгору і вниз, фільтруючи воду, як це роблять качки.

Можливо, дельфіни мають свою мову, але її ніхто не розшифрував. Відомо, що в косаток є вокальні діалекти. Різні групи тварин мають власні системи звукових сигналів. Але описати цю різницю можемо тільки в термінах частоти, довжини, складу сигналів. У афалін є індивідуальний ідентифікатор, як радіопозивний. Це єдиний розшифрований тип сигналів. Якщо цей звук записати, то на інших аудіограмах можна розпізнати, що це "репліка" певного дельфіна.

Усмішка дельфіна – це міф. Вони не усміхаються, а зай­маються справами – ловлять рибу. На волі не варто дельфінові чухати спинку. Цим йому можна зашкодити – поранити чи занести хворобу.

Зараз ви читаєте новину «При собі мав скальпель. Розтин робив просто на березі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 178
Голосування 31 травня, 17:00, "Шахтар" - "Динамо". Як закінчиться матч?
  • 1) перемогою "Шахтаря"
  • 2) нічиєю
  • 3) перемогою "Динамо"
Переглянути
Погода