П'ять фотографій Ігоря Сенкальського
1.Кучма свистить
22 грудня 1997 року на Львівщині відкривали митний перехід на кордоні з Польщею Краківець–Корчова. Приїхали президенти Леонід Кучма й Олександр Кваснєвський.
Після офіціозу був фуршет, потім заїхали в укрполбат – україно-польський миротворчий батальйон. Там теж пригостили. Повертається делегація до Львова. Біля пам'ятника Міцкевичу президентів зустрічає юрба, шумить. Кучма, щоб якось відповісти на привітання людей, бере чотири пальці в рота і свистить. Натовп у відповідь плескає, теж свистить. Кваснєвський, побачивши позитивну реакцію людей, просить: "Льоня, загвіздай єще раз!" Кучма повторює. І тут я вже встиг сфотографувати. Бо першого разу не сподівався такої витівки від президента. За ту долю секунди зробив три кадри. Вони були останніми на плівці.
Ті знімки обійшли всю Україну. Всі газети друкували фото, і навіть не знали, чиє воно. Декому я передзвонював, просив, щоб підписали автора.
Перед наступними парламентськими виборами екс-прем'єр Павло Лазаренко приїхав агітувати до Львова. Зустріч відбулася в готелі "Гетьман". Він мав свою газету "Правда Украины". Незадовго до того вона теж опублікувала на першій шпальті Кучму, що свистів. Я кілька разів дзвонив до редактора, але мені не хотіли заплатити за фото.
Лазаренко багато всього набажав – і людям, і пресі. Журналістам – високих гонорарів. Коли всі почали спускатися в ресторан, я підійшов до Павла Івановича: "От ви бажаєте гонорарів, а мені ваша газета досі не заплатила за фотографію, де Кучма свистить". Він каже: "То це ваша?" Усім почав мене нахвалювати, показав на чоловіка зі свити: підійди, він заплатить. А той покивав головою й відвернувся.
Коли вже від'їжджали, я згадав, що наглість – друге щастя. Ще раз звернувся до Павла Івановича: "Той чоловік мені нічого не заплатив". Лазаренко сказав: все буде добре. І коли ми вже сідали в автобус, до мене підійшов охоронець Павла Івановича й сунув щось у руку. Я поклав у кишеню і навіть не роздивився. Удома вийняв – три новесенькі 100-доларові купюри. Моя місячна зарплата тоді була 15 доларів.
2.Горбачов у Львові
1987 року через погану погоду літак Михайла Горбачова (генеральний секретар ЦК КПРС. – "Країна") здійснив термінову посадку у Львові. Його візиту чекали, але на тиждень пізніше. Усі райвідділи підняли на ноги. Моя дружина працювала в міліції. Я якраз до неї на роботу зайшов. Начальник райвідділу знав мене. Коли сідав в авто, махнув, щоб їхав із ними. Я вскочив у машину й опинився в самому центрі подій біля пам'ятника Леніну. Тисяч п'ять міліції та внутрішні війська зробили кільце в кілька рядів, трималися попід лікті. А я – всередині, де партактив. Фотографував, і ніхто навіть не запитав, хто я і що тут роблю.
Усі вулиці по периметру заповнили люди – від оперного аж до Міцкевича, а площа була вільна. "Представителей трудящихся" привезли двома автобусами до Леніна. З ними Горбачов мав "сердечну розмову" – про те, що скоро стане краще, що ось-ось завершимо перебудову. Усі підтакували, хитали головами, плескали. Були перевірені люди, які не зададуть зайвих запитань, – директори підприємств, секретарі партійних організацій. Із Горбачовим приїхала голова президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко й перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.
Горбачов мав зустрітися з інтелігенцією – у музеї на вулиці Гнатюка. Але натовп давив на ланцюг міліції, вони боялися, що прорве. Тому сіли в мікроавтобуси і поїхали в музей на Драгоманова. Возили Горбачова по підприємствах. Скрізь помили дороги, прочесали траву. Біля заводу "Електрон" "висадили" ялинки. Молоді дерева вставляли у ґрунт без коріння. Потім вони пожовкли.
3.Ленін
У вересні 1990 року сесія міської ради мала розглянути питання про демонтаж пам'ятника Леніну в центрі Львова. Транслювали через гучномовці на вулицю. Зібралося багато люду. Коли рішення прийняли, вся площа вибухнула оваціями.
Одразу під'їхали кран, машина. Демонтаж тривав кілька годин. Обв'язали вождя й краном поклали на вантажівку.
Важче було з постаментом. Бетон дуже міцний, розбити його не вдалося. А підірвати не можна, бо під ним – річка Полтва. Пізніше в ньому просвердлили дірки, забили дерев'яні кілки, зверху насипали тирси. Це все поливали водою кілька тижнів. Тирса тримала вологу. Кілки з часом набухли й розірвали бетон. Куски зняли, а там – надгробні плити з єврейського цвинтаря. Їх віддали кудись на реставрацію. Ще були хрести з якоїсь польської пам'ятки. Ці всі знахідки служили подушкою під постаментом.
Бронзового Леніна переплавили на пам'ятник жертвам комуністичних злочинів.
4.Чорновіл і три оператори
Мітинги у Львові 1989–1990 років збирали таку кількість людей, що площі їх не вміщали. Щось схоже на Майдан. Просто лідери тоді були справжні. Їх хотіли слухати.
Якось мітинги тривали сім чи вісім днів підряд. Люди збиралися біля університету Франка або на площі Ринок. Підступали до пам'ятника Івану Франку. В'ячеслав Чорновіл забирався на постамент і говорив звідти. Фотографи й оператори теж вилазили на пам'ятник.
Чорновіл міг годинами говорити. Хоча мав проблеми з гортанню. Коли голодував у в'язниці, його насильно годували й пошкодили горло. Якось на телебаченні мала бути прес-конференція в прямому ефірі, але у В'ячеслава Максимовича пропав голос. Захід відмінили, а журналісти, які вже приїхали, сіли біля Чорновола й розмовляли в близькому колі.
Я з В'ячеславом Максимовичем їздив в Одесу на передвиборчу агітацію перед президентськими виборами 1991 року. Він був із дружиною Атеною. Не бачив, щоб сидів без діла. То писав, то читав, то когось переконував.
5.Кучма причащається
2001 року президент Леонід Кучма прибув до Львова на візит Папи Римського Івана Павла ІІ. Усі паломники сповідалися. Потім священики подалися в народ – причащати. Йшли рядами. Хто не сповідався – рота до причастя не відкривав. Тут один священик підійшов до делегації. І не посмів обійти Кучму та його охорону. Президент прийняв процедуру, запричащався. А охоронець навіть не вмів рота відкрити, не знав, що це таке. То священик сам відкрив. Так вони обоє з відкритими ротами стояли. Пізніше поширилися Львовом чутки, що цей отець за причастя Кучми дуже сильно отримав на горіхи від керівництва церкви. Бо ж президент не був сповіданий.
1 
1
Коментарі