Коли Маруся Звіробій востаннє
Сміялася. 1 листопада. Тоді на нашому полігоні влаштували свято борщу. Започаткували його торік, коли борщ у Росії оголосили ворожою стравою і почали перейменовувати. На честь відкриття спалили портрет Путіна з вогнемету зразка 1942-го. Цього року його спалив один кіборг. Взимку він попав в оточення, відморозив собі два пальці на лівій нозі. Коли хлопці його привезли, попросили якось підтримати. Я порадила: "Нехай Путіна спалить. Кращої реабілітації не придумаєш". Йому сподобалося. Після того не раз чула від нього: "Палив би і палив".
Витрачала велику суму грошей. Минулого літа на 6 тисяч гривень із чоловіком накупили мисливських ножів. Тоді готували бійців для Добровольчого корпусу. Торік грошима нам допомагали краще. На фронт хлопці їхали вдягнуті з голови до ніг: мали каски, броніки, берці, наколінники й підлокітники. Після підготовки в нас їх відправили в "Десну". Там був перевалочний пункт. Тільки поїхали, як ми з чоловіком вирішили зробити їм подарунок. Заскочили в магазин і купили 20 мисливських ножів. Хлопців доганяли машиною. Коли вручала ножі, тільки кивали й усміхалися. Бо ззаду стояв Сашко (чоловік Марусі Звіробій. – "Країна"). Знають: щось не те скажуть – він примусить віджиматися від підлоги. Ножі згодилися. Хлопці були пробралися в засідку до сєпарів і поперерізали їм кабелі.
Стомлювалася. Сьогодні під ранок почувалася страшенно втомленою. Останнім часом не висипаюся, бо мала постійно прокидається. Якщо встигаю вчасно втикнути соску – спить далі, а ні – гуляємо. Сьогодні вночі не гралися, але я прокидалася п'ять разів. Реагую на найменший її порух.
Відчувала голод. Місяць тому, коли поверталися додому з Миколаєва. Цілий день нічого не їла. Коли сіла в машину, попросила чоловіка зупинитися біля якоїсь заправки – перекусити. Він відповів: "Треба гнати, поки видно, бо дорога погана. Їстимеш уже вдома". Більш як 4 години штурмувала Сашка, але він не піддавався. Коли почало темніти, таки зупинився на заправці біля аеропорту "Бориспіль". Купили хот-доги й сіли за столиком. Їхали машиною, що побувала в Пісках, – камуфльована з червоно-чорним прапором на капоті й простріленими дверима. На заправці на неї всі звертали увагу. Один чоловік ледь шию не звернув – так роздивлявся. За столиком біля нас примостилися дві жіночки – мама з донькою. Старша сказала: "Якби ви тільки знали, як ми вас підтримуємо".
Давала гроші. Місяць тому поїхала на "Нову пошту" – хлопцям на Донбас треба було вислати шість мішків з речами. Завжди возили все на передову машиною. Цього разу вирішили зекономити, бо не було грошей на бензин. Не знала, скільки коштуватиме пересилка. Мала в кишені 70 гривень. Переживала, що не вистачить. Заспокоювала себе: "На пошті нас добре знають. Як треба буде більше платити, то візьму на "хрестик". Тільки зупинилася перед відділенням, як звідти вийшов хлопець. Уже сідаючи на велосипед помітив мене. Спитав: "Ви – Маруся Звіробій? Ви таку добру справу робите. Можна я дам трохи грошей?". Витягнув з кишені 200 гривень і простягнув. Подякувала й запросила до нас на полігон. За пересилку заплатила 170 гривень. Коли давала гроші касиру, сказала: "Це ваш попередній клієнт заплатив".
Мріяла. Постійно мрію про день перемоги. Розумію, що він не настане, доки не повернемо Крим і Донбас. Коли це станеться – залежить від нас.
Заздрила. Сьогодні вранці – своїй дитині. Дивилася, як донечка спить у ліжечку і думала: "Як тобі добре. Тебе всі люблять, всі доглядають і піклуються про тебе". Перехрестила її та й поїхала у справах.
Читала книжку. Позавчора. Вранці вигулювала собаку. На панелі нашого будинку помітила кришнаїтську книжку. Дуже люблю такі видання, бо там багато малюнків. Взяла з собою. Доки собака бігала парком, я читала. Як поверталася назад, поклала книжку на місце. Увечері знову вигулювала Анжеліку. Книжка лежала там же. Знову взяла її в парк. Вже було темно, тому читала на лавці під ліхтарем. Сиділа там з півгодини. Пішла додому, бо почало накрапати. Книжку поклала на місце. Засунула подалі, щоб не розмокла під дощем.
Ходила в кіно. У вересні чоловік запросив на фільм "Еверест" – про альпіністів, які в Гімалаях потрапили в буран. Плакала, коли головний герой опинився під снігом і подзвонив вагітній дружині – попрощатися. За останні два роки нервова система стала слабшою. На деякі речі спокійно дивитися не можу. Особливо на фото з Майдану. Рве одразу. Якби показали знімки, а потім тикнули пальцем на винного у розстрілах – не змогла б контролювати свої подальші дії.
Бачила віщий сон. Місяць тому у сні бачила себе чоловіком, але у вінку. Перед тим вирішила: нехай чоловіки воюють, а я вже піду в декрет. Кілька днів думала про це. Після такого сну зрозуміла, що не піду. На Донбасі починається движняк російських військових і їхньої важкої техніки. У цей час покинути все не маю права.
Чула про себе плітки. Цього року в лютому. Була на восьмому місяці вагітності. Хлопці проходили вишкіл на нашому полігоні, а я лежала вдома на дивані. Піднявся тиск і погано себе почувала. Раптом дзвонить мєнт із села біля полігону: "Це твої бійці у броніках і балаклавах штурмують сільраду?" Відповіла: "Усі мої зараз – на полігоні". Взула берці й втиснула своє пузо у камуфляж. За кілька хвилин заїхали міліціонери, й ми рушили до сільради, яку штурмували. Там з'ясовували стосунки двоє голів сусідніх сільрад. Обидва – "регіонали". Один із них щось відбашляв правосєкам, щоб підсобили. Розрулила ситуацію за кілька хвилин. Потім той голова, який привіз хлопців із ПС, почав розпускати чутки, що мені заплатив його опонент. Мій чоловік у той час був на Донбасі. Коли повернувся, хтось зі знайомих йому доніс: "Тут розказують, що Марусі дали 50 тисяч доларів, щоб все владнала". Сашко приїхав додому й каже: "Можеш мені трохи відсипать? Треба зимову гуму ставити, а грошей геть нема". Відповіла: "Якби мені таку суму дали, то я б тобі зразу нову машину купила".
3 
1
Коментарі