Люди повинні робити те, що їх не виснажує
Щаслива, що прилетіла в Україну. Але майже не бачилася з друзями, бо була зайнята презентацією книжки в Києві та Львові. Хотілося поїхати до бабусі в Черкаси й до батьків у Карпати. Та це важко поєднувати. Дала собі слово, що наступного разу прилечу побачитися з друзями та рідними.
У книжці "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете" – тільки ті речі, які на комусь спрацювали. Описую свій досвід, історії подруг, є коментарі психологів. Вона передусім про свободу жінки вибирати партнера, доки не буде щаслива.
Там є інструкції, як піти від чоловіка, який знищує. Жінка хиріє, коли їй постійно говорять, що має закороткі ноги чи целюліт на стегнах, що погана господиня. Треба вийти з таких стосунків. Тільки тоді з'явиться шанс зустріти нормального чоловіка.
Я не веду всіх у загс. Є приклади успішних неоформлених офіційно стосунків. Люди живуть разом, бо їх щось тримає. Виходити заміж – це умовність. До прикладу, мене пустили у Францію, бо маю свідоцтво про одруження. А якщо серйозно, тривають розмови, аби зробити перепустки у країни Євросоюзу для закоханих, яких розділив коронавірус. Це буде справді гуманний крок.
Починаючи з повноліття, в мене постійно були стосунки. Але виходити заміж не хотіла. Це і приваблювало чоловіків. У них вмикається азарт: а за мене точно підеш. Я і дітей не збиралася мати. Зараз у мене їх четверо: по двоє моїх і чоловікових. Коли опиняюся сама, не знаю куди приткнутися. Ми змінюємося. Усвідомлюю, що щастя – це те, що розділяєш із близькою людиною, – подорожі, спільні спогади, смачну їжу.
Із першим чоловіком не спілкуємося, нас нічого не об'єднує. А з другим – так, бо він батько моїх дітей. Живе в Парижі. Бачимося, коли треба вирішити питання щодо доньок. У нас цивілізовані стосунки. Це допомагає. Спокійна, коли він із дівчатами, маю час для себе. А діти отримують повноцінне сприйняття світу, коли в них є батько.
Не вмію карати дітей. Хвалю за хороше, й вони розуміють, що погані вчинки засмучують матір. Але у плані виховання мені потрібно ще працювати над собою. Можливо, я не мала потрібного прикладу в дитинстві. Тому намагаюся дати дітям максимальну підтримку. Хоч інколи це зовсім не те, що їм потрібно.
Раніше мені здебільшого траплялися слабкі чоловіки. Я краще за них розбиралася в автомобілях, ремонтувала розетки, вирішувала нагальні питання. Це втомило. Луї без проблем виконує чоловічу роботу. Він – інженер, може сконструювати ліжко на антресолях, що в магазині коштує 5 тисяч євро, знається на техніці, вміє керувати човном. Інтелігентний, начитаний, чутливий, грає на фортепіано. Вразило, що в одній людині поєднуються такі різні речі. Він узяв мене цим контрастом.
Головне – не в розподілі ролей на жіночі й чоловічі. А в тому, що партнер може робите те, чого не вмієте чи не любите ви. Так зберігається енергія. Наприклад, мій чоловік миє посуд. Я ненавиджу це робити, але люблю готувати. Ходжу на базар, бо він не знає, як вибрати найкращу рибу чи овочі. Якщо він удома, прошу допомогти нести сумки. Побут на нас не тисне. Маємо прибиральницю – без неї я почувалася б нещасною. Люди повинні робити те, що подобається й не виснажує.
Із чоловіком не сваримося. Знаю, що таке жити з людиною, яка робить усе, щоб тебе як особистості не було. Мала жахливі попередні стосунки, коли мені в голову кидали мобільний телефон, прочитавши якесь повідомлення. Незрозумілі речі проговорюємо. Востаннє сперечалися, коли робила тату. Луї хотів, щоб моя спина залишалася така, як є. Врешті знайшли компроміс – набила невелике, яке йому сподобалося.
Доньки з Луї одразу порозумілися. Вони відкриті, бо навколо мене завжди багато людей. Він добрий, любить дітей. Із його дітьми в мене спочатку теж усе було добре. А потім втрутилася їхня мати. Маніпулює ними, налаштовує проти батька, плете нісенітниці. Я теж потрапляю під приціл. Оскільки вони живуть в іншому місті й бачимося лише вихідними, в мене немає часу з цим конфліктом попрацювати.
Багато мандрую. На карантині з горя пекла пироги, меренги й наполеони. Всю енергію вкладала в кулінарію. Відкрила для себе тверк. З українською тренеркою займалися онлайн. Це ідеальна штука для тих, хто наростив зайві кілограми.
В Україні в мене публічне життя, у Франції – інтровертне. Можу спокійно ходити вулицями. Крім українців, у Парижі мене ніхто не впізнає. І це добре – мати приватний світ, інші декорації. Але тут я не можу на балконі їсти ковбасу з найкращою подругою. Бо тут немає балкона і такої ковбаси, а головне – найкращої подруги. Є речі, які не заміниш онлайном.
Хотіла переїхати, щоб припинити токсичні стосунки з бойфрендом. Раділа, коли з'явилася робота у Франції. Це була можливість вирватись із замкненого кола, де я стала схожа на свою тінь. Нічого не писала. Було враження, що вперлася головою у стелю. Тут впіймала музу. Декорації, як і свіжі емоції, мають значення.
І французи, й українці люблять добре поїсти й випити. Цінують красу. Навіть, коли оформлюють клумби страшними лебедями з шин, це все одно пошук прекрасного, спроба зробити двір із потворними радянськими будинками красивішим. Це зворушує.
У зовнішності українки виграють. Одягаються з більшим смаком, мають вищі вимоги. Але нашим жінкам не вистачає любові до себе. Ми готові заради рідних пожертвувати собою. Українська баба продасть будинок у селі та гроші подарує дітям. А француженка витратить їх на себе. У більшості українок спрацьовує внутрішній стоп, їм важливо, що люди скажуть. Це змушує приймати невиграшні рішення.
Французам не вистачає пластичності. Україна ж у цьому сенсі молода, незашкарубла, тут все швидко змінюється. Можна спонтанно, умовно на післязавтра, організувати якусь подію. У Франції доведеться за півтора року подавати заявку.
Отримувала пропозиції йти в політику. Але я красиво відмовляюся. Не готова втратити своє "я", щоб обслуговувати "ми" – політичну силу, де буде важливе не моє рішення, а загальне. Багатьом людям це підходить. Вони знають, як у це грати, люблять інтриги чи горлопанити з трибуни. Мені дорога свобода. Все, що її обмежує, відпадає.
У грудні матиму ювілей. Мрію зустріти цю дату в горах, а потім із подругами розпити колекційну пляшку вина 1980 року. Важливо бути в місці сили та побачитися з дорогими людьми.
Зазвичай кажу, що хочу в подарунок, аби не було розчарувань. Найкращий – собака Ная породи веймаранер від чоловіка.
Люблю фотографуватися, і в мене це виходить. Нормально ставлюся до оголеного людського тіла. Коли мені виповниться 40 років, планую зробити еротичну фотосесію, щоб показати жінкам, що життя на цьому не закінчується.
Розчулюють діти і тварини. Можу плакати через мультик або фільм. Моя проблема в тому, що часто плачу. Намагаюся виходити з конфліктів дипломатично, не посилаю того, хто ображає. Агресія, яку не можу проявити, виходить слізьми.
2 
35413
Коментарі