"Курить можно, пить можно, правила уличного движения нарушать можно"

В Україні заборонено палити в громадських місцях - на дитячих майданчиках, у закладах освіти, культури, охорони здоров'я, на зупинках громадського транспорту, в під'їздах житлових будинків, підземних переходах. Порушник закону отримує попередження або має сплатити штраф 51-170 гривень. За повторне протягом року - штраф 170-340 гривень

За 15.50 грн купую біля метро "Контрактова площа" в Києві пачку найлегших Vogue і запальничку. Довго копирсаюся, щоб витягти сигарету. Останню палила років із 10 тому.

Йду на автобусну зупинку. Курю, випускаючи дим в обличчя пасажирів. Літня жінка в насунутому на очі береті кидає невдоволений погляд і відвертається. Школярка без косметики, із зібраним у вузлик волоссям відходить убік. Решта 10 пасажирів мовчки терплять. Підраховую, що курців навколо зупинки семеро.

У маршрутці, яка їде від метро "Лук'янівська" на Поділ сідаю біля водія. У нього давно нечесана шевелюра й шрам на щоці. На бардачку - запальничка й портсигар із наклейкою Camel. За кілька хвилин до кінцевої він відчиняє вікно й запалює.

- У меня маршрут полтора часа, в конце каждого курю. А есть у нас пацаны, которые все время дымят. Пассажиры - нет, не пробовали. Я бы быстро на улицу вышвырнул.

Підземний перехід на майдані Незалежності. Смикаю за рукав капловухого міліціонера.

- Он хлопці смалять у забороненому місці.

- Де? - байдуже дивиться він на курців, які покидали недопалки.

- Он ще чоловік стоїть, бачите? Я - журналіст, буду писати!

- Зараз підійдемо, - міліціонер зупиняється перед чоловіком у коричневій дорогій шкірянці й козиряє. Показує документи. Хвилину розповідає про заборону паління в громадських місцях. Той мовчки слухає, киває й викидає цигарку в смітник.

Мальчики, какой протокол? Я- юрист. Максимум, что вы можете сделать, это вынести предупреждение

Підходить кремезний чоловік, на обличчі сліди від прищів. Прошу підпалити. Удвох стоїмо під табличкою "Палити заборонено".

- Ой, у нас всегда так - сначала запрещают, потом разрешают. Менты только под настрение на курильщиков наезжают. Видел, как недавно разогнали подростков с детской площадки, - розказує.

За кілька хвилин повертається капловухий. Непомітно вказує двом колегам на дівчину з довгим волоссям, яка палить біля іншої вивіски про заборону куріння.

- Чому ви палите в переході? Не бачите, що знак висить? Будемо складати адмінпротокол, - каже один з міліціонерів, зовсім юний і невисокий.

- Мальчики, какой протокол? Я - юрист. Максимум, что вы можете сделать, это вынести предупреждение. Спасибо. Свободны, - дівчина гасить сигарету й іде.

- Ми курцями почті не занімаємось, - розповідає червонощокий  міліціонер поблизу метро "Мінська". Підкурює мені цигарку. - Від нас таких показників не требують. Наша задача, щоб порядок був. Ніякого хуліганства, торговлі в непідходящому місці, краж. Бабушка, ну куда ви з своїм молоком в переход лізете? Он базарчик за лікарнею, дуйте туди.

Неподалік метро дитяча поліклініка. Стаю на східцях під дверима, запалюю. Мати з янгольським личком - голубі великі очі, біляві кучері - викочує візок із немовлям.

- Ты где? Мы уже овободились! - кричить у слухавку. Прогулюється під будівлею.

- Я вам не заважаю? - запитую.

- Что вы? Я сама курю.

З лікарні вискакує хлопець міцної статури, років 20. Закурює. Мізинець із каблучкою з чорного каменя по-жіночому відстовбурчує.

- Мєнти раз придовбалися, що палив на своєму балконі, то послав їх. То ж моя територія. Як визначити, де починається і де закінчується громадське місце? Скажіть, буду виконувать, - стенає плечима й вертається до лікарні.

На перерві в спеціалізованій школі №214 з поглибленим вивченням економіки, математики та інформатики діти грають у сніжки.

- Вова, куди ти дерешся? - молода вчителька в пуховику відтягує від огорожі другокласника. - Хочеш забитися? - каже суворо. Невідступно ходить за учнями, куди б не побігли. На мене з цигаркою не зважає. Дві старшокласниці зиркають з цікавістю.

Уже коли в горлі дере від диму, відхожу від школи. Біля одного з під'їздів помічаю трьох літніх жінок. Стаю за метр.

- Не заважаю?

- Мне - нет, - розвертається молодша, з підведеними голубим очима, в шубці з козлика.

- Ой, разве у нас можно замечания делать? - округлює очі старша, в старенькому пальто й плетеній шапці. - Недавно одну попросила отойти. У меня сердце, дыма не выношу. Так она мне ответила: "Буду я тебя слушать, старая". Такая молодежь у нас, еще и толкнут. В школе даже учителя курят в туалете - внуки рассказывают.

По Хрещатику прогулюється з цигаркою Marlboro 23-річний італієць Марко, який навчається на стоматолога. Поганою російською розповідає, що приїхав у розвідку напередодні Євро-2012. Широкі брови зрослися на переніссі, чорне коротке волосся трохи в'ється.

- В Италии с этим очень строго. Мой коллега заплатил 300 евро за то, что закурил возле беременной женщины. Про Украину я узнал от парня с Киева, втретил его в  Германии. Я здесь неделю, не перестаю удивляться. Курить можно, пить можно, правила уличного движения нарушать можно. Цены на алкоголь, сигареты, транспорт - в несколько раз ниже, чем в Италии. Ночные клубы работают постоянно, а не только в выходные, магазины - круглосутчно. Красота! Вчера пиво пил у себя возле подъезда, никому дела нет.

Девушки у вас просто красавицы - до единой. Все на каблуках, ноги длинные. Я сначала подойти боялся, не знал, как у вас принято знакомиться. А потом услышал, как парень обратился к незнакомой девушке, которая вышла из маршрутки: "Красавица, а тебе любовник не нужен?" Я так, конечно, сказать не могу, сразу приглашаю в ресторан. Когда приеду на Евро, будет у кого остановиться, - показує в телефонні фото Ані, Сніжани та Єви. Кожна з них обіймає Марко.

Цікавлюся, чи не збирається одружитися з українкою.

- Нет, - сміється. - Я еще молодой. Пока гулять хочу. Украина для этого идеально подходит.

На пл. Ринок у Львові сідаю на тримісній лавочці між літніми чоловіком і жінкою. Докурюю, кілька разів спльовую під ноги. Дід у картузі та грубій картатій сорочці підводиться й відходить. Жінка в бежевому береті, зимовій коричневій куртці залишається. На колінах тримає чорну сумку. Знайомимося: Людмила Миколаївна, 73 роки. Питаю, чи їй байдуже, що на неї димлю.

- Могли б сісти десь далі.

- А чому не кажете?

- А чо я буду говорити? Яке маю право вас учити?

- Боїтеся, що огризатимуся?

- І таке буває. Якось мала - правда, не за куриво, а за матюки. В автобусі чи вагоні що слово, то мат. Я обізвалася, відповіли по-своєму, та й кінець. Нічого не дало, ніхто не підтримав. У мене чоловік дуже курив, як і тато його. І що? Рак легенів - і будьте здорові. Помер у 58. Казав лікар: якби 10 років тому перестав курити - може, його то минуло б.

×