Ексклюзиви
Четвер, 16 вересня 2021 11:30

"Капличок понаставляли, і всі зачинені. Моліться під дверима". Про що говорять на горі Пікуй

Гора Пікуй у Карпатах – найвища точка Львівської області. Її висота – 1408 м. Піднятися можна із сіл Біласовиці й Гусного Закарпатської області або Кривки й Либохори – Львівської. Залежно від місця старту довжина маршруту – 3,6 та 8 км відповідно.

Село Біласовиця, 10:00

– Стій! Куди йдеш? Там городи, – чоловік років 50 з обгорілою на сонці спиною біжить до двох туристів. Щойно порався біля трактора. – На Пікуй?

– Да. А чего тут нету вказівників? – ламаною українською відповідають ті. Вони з наплічниками й палицями для ходьби. Один підтягнутий, з gprs-трекером на грудях. Другий має черевце, що виглядає з-під сірої футболки.

Автор: Анна-Лілія КОКОРА
  На вершині гори Пікуй стоїть чотириметровий обеліск, споруджений на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. Його поставили 1935 року жителі села Гусного на Закарпатті, яке до війни входило до складу Чехословаччини
На вершині гори Пікуй стоїть чотириметровий обеліск, споруджений на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. Його поставили 1935 року жителі села Гусного на Закарпатті, яке до війни входило до складу Чехословаччини

– А мені відки знати? Шо, в людей спитати не могли? Вам направо. Так, тою дорогою, з баюрами.

– То коротший маршрут чи довший? – питають туристи.

– Якшо будете йти увесь час прямо, то коротший. Якщо звернете вище за джерелом направо – довший. Ти за півтора години пройдеш, – звертається до худішого. – А тобі важко буде, – каже до череватого. – Воду в джерелі наберіть. Далі не буде.

– Мы подъемов не боимся. Любим такое.

– Ага. Воно й видно. По пузу, – сміється чоловік й повертається до трактора.

Полонина під вершиною, 11:00

– Запостиш в інстаграмі і напишеш: "Хто не бачив Пікуя, той не бачив ні ***я!" – чорнявий чоловік років 30 фотографує супутницю. Вона в білому сарафані з букетом позує на тлі вершини. Губи сині – їла чорницю.

Свекруха писала, шо мені не пасує фотки в купальнику виставляти

– А потім твоя мама мені голову відірве, – відповідає та.

– Не придумуй. Як вона то побачить? У неї нема інстаграму.

– Є. Вже писала, шо мені не пасує фотки в купальнику виставляти. І злі смайли висилала, коли я постила фото, як з Іркою і Павлом пила в центрі.

– Не пам'ятаю такого.

– Ти пам'ятаєш, що я тобі жерти до 10-ї ранку маю подати. І пельменів наліпити.

– Часто ти їх ліпиш? Видали її. Тоже мені проблема.

– Вона тобі писатиме, що я фігова невістка. Нема права перднути, чесне слово.

На вершині є обеліск заввишки майже 4 м. Його встановили 1935-го на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.

– Алло, мама? Добре нас бачиш? – чоловік у чорних окулярах, з густою бородою тримає телефон на витягнутій руці. Поруч іще один, махає рукою в екран.

– То ви де, діти? – доноситься жіночий голос з телефона.

– На Пікую!

– Де-де? Не чую! Бачу гори. В Карпатах?

– Так, на горі. Кажу, на Пікую, – підносить телефон до вуха. – ПІ-КУ-Ю! Так, у Карпатах! З Олегом учора приїхали. В селі Біласовиця. БІЛА-СОВИЦЯ! Зняли хатку. 200 гривень з людини заплатили. Умови гарні. Душ і туалет – у хаті. Нагодували нас зранку сирниками з варенням. Зараз вилізли на гору. Оленка з Юлею ще не ді­йшли, під горою пасуться, – сміється. – Чорницю їдять! Уся полонина в ягодах. Нє, не загубляться. Тут одна стежка. Завтра буду в Турці (місто у Львівській області. – Країна). З бабою все добре. Трохи тяжко ходити, ноги пухнуть від жари. Але дає собі раду. Цьотка Ольга кожен день приходить. Дає худобі їсти й бабі компреси ставить. Не переживай, все добре. Всьо. Па-па!

Трохи нижче, метрів за 20, біля обриву стоять два позашляховики. Поруч розкладені столи, за ними сидить компанія. Чоловіки та жінки п'ють горілку, закушують канапками з чорного хліба й сала.

– Та скільки можна. Коли тобі кажуть "п'ю до тебе" треба відповідати "пий здоровий". То ж неповага до колег, не знати такого, – каже один із виголеними скронями й заплетеним у косу волоссям. Наливає сусіду у пластиковий стакан. – Ану по­вторюй, бо знов забудеш. П'ю до тебе!

– Пєй здоровий! – відповідає сусід.

– Та ж не пєй, а пий! Ах ти, сепаратіст! – залпом випиває. Уся компанія сміється. – Тепер ти кажи, Сергію, – передає сусіду склянку.

– Сергей, п'ю до тебя! – перевертає чарку.

– Пий здоровий! – відповідає той.

Цьотка Ольга кожен день дає худобі їсти й бабі компреси ставить

Чарка проходить коло й повертається до першого чоловіка. Він іде до машини по наступну пляшку.

– Володя, може, хватіт? Як ти додому їхатимеш? – запитує жінка в червоній кепці та коротких чорних шортах.

– Мовчки. Ти бачила дорогою мєнтів? Чи шоб я десь сильно гнав? Пожени такими дорогами.

– Ну то хоть закусуй!

– Так, давай друге коло.

"Любов твоя… любов твоя спасе нас, Господи", – на вершині співає група з 10 людей. Усі аплодують, фотографуються.

– Шо то таке? Віруючі? – жінка років 25 сидить на галявині в компанії трьох супутників. Біля них бігає кокер-спанієль. – Торік піді­ймалися на Шпиці, то попали в хресну дорогу. Купа людей ішли по снігу, молилися. Назар не дасть збрехати, дорога тяжка, ми у снігоступах провалювалися по коліна, а там баби з палками й дітей купа. Нашо їм таке?

– То була Страсна п'ятниця перед Паскою. Я ше такого не бачив. Ми зі снарягою мерзли, а вони в чоботах звичайних, – відповідає Назар.

– То Україна. Світська держава, – додає ще один чоловік.

– Того року всі срались, бо на Піп Іван дорогу хресну мали будувати. Найскладніший маршрут. На Цицьку (одна з вершин Боржавського хребта в Закарпатті. – Країна) хрест триметровий винесли, капличок понаставляли, – каже дівчина.

– Ага. І всі зачинені! Моліться під дверима, – Назар наливає собаці в миску воду. Той спрагло хлебче.

– А який кіпіш цього року був із Пікуєм. Чули? Ні? Тут поставили пластикову статую Ісуса Христа. Навесні її хтось поламав. Казали, сатаністи. Думаю, то вітер зніс.

– Ми два роки тому ходили в Словаччині. Немає ні хрестів, ні статуй. Каплички відчинені, щоб сховатися чи переночувати можна було. Намети дозволяють ставити тільки в кемпінгах. Якщо застануть десь із вогнем – штраф такий, що до кінця життя не виплатиш. Машинам проїзд у гори – заборонений. А в нас – робіть, що хочете. Скоро з тих Карпат нічого не лишиться.

Зараз ви читаєте новину «"Капличок понаставляли, і всі зачинені. Моліться під дверима". Про що говорять на горі Пікуй». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі