"Хотим с шести до семи вечера говорить на украинском. И постепенно это время увеличивать"

8

Хто зібрався на захист української мови під столичним Українським домом

3 липня Верховна Рада ухвалила у другому читанні закон "Про засади державної мовної політики". Кілька народних депутатів від блоку "Наша Україна – Народна самооборона" на знак протесту оголосили голодування на Європейській площі столиці, біля Українського дому. До них приєдналися сотні киян. 4 липня під Українським домом протестували до трьох тисяч людей. Наступного дня міліціонери намагалися розігнати їх сльозогінним газом. До мітингувальників долучилися жителі Львова, Рівного, Одеси, Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Черкас. 6 липня парламент пішов на канікули, без підпису спікера Володимира Литвина під мовним законом

Іван ЗАБАБАХА, 65 років, живе у Львові:

– Учора тут дівчина ходила, чемно всіх питала, чого стоїмо, ніби співчувала. Але говорила російською. Потім стала провокувати: "А почему вы русских обижаете?" Я відвів її вбік і кажу: "Шановна, ви не туди попали. Їдьте до свого Тамбова чи Магадана без чемодана". Вона й пішла. А чого в Україні їй жити, як вона ненавидить цей народ і цю мову? Хай їде до тих, хто їй любі, й побачить, як її там люблять.

Вчора добирався сюди зі Львова потягом. Підходить провідничка і каже: "Мужчина, вам білєт нужен?" ­Говорю: "Шановна, квиток мені не потрібен, но я не ваш мужчина". Доколупав її, що нема чого за статевою ознакою до мене звертатися, це некультурно. Вона розкричалася, начальника поїзда привела. Я йому пояснив, що є гарні українські звертання: добродію, добродійко і нема чого мене за статтю кликати. А весь вагон підтримав, сказав, що вона таки справді козака образила.

Ілля ПЕТРОВ, 24 роки, програміст, Одеса:

– В Одессе все говорят по-русски. Сказал родителям, что поеду в Киев на митинг. Мама ответила, что это глупость. Родители у меня русско­говорящие. Я учился в русской школе. Але можу розмовляти українською, це для мене не проблема. Просто говорить по-русски мне быстрее и проще. Украинским языком не пользуюсь нигде, но знаю его, читаю украинские книги. Когда выезжаю на Западную Украину, стараюсь говорить по-украински, чтобы была практика. Но это не мой родной язык. Слышал его только в школе и по телевизору.

Приехал сюда, потому что мне не нравится, как этот закон приняли. Если приняли один, примут и другой, но уже более серьезный. Этот закон погоды не сделает. Кто говорил по-русски, тот и будет говорить. Кто общался по-украински, тоже не изменится. Закон приняли незаконно – ежу понятно, что его отменят после выборов. Но власть демонстративно показывает, что меня и весь народ держат за идиотов. Мол, мы приняли такой закон, иди и голосуй за нас. Я голосовал за Юлю, а на этих выборах за "Свободу" или "Батьківщину" буду.

Приехал на митинг сегодня. Прямо с поезда пришел. Меня хорошо встретили. Прихожу, говорю, что я – русский оккупант, приехал топтать украинскую землю. Но украинский язык поддерживаю. Сначала несколько парней хотели мне рассказать, почем местный рубероид. Но те, кто понял, что я шучу, ставили таких на место. Люди здесь хорошие, думаю остаться до конца акции.

Софія ЛАВРО, 62 роки,  Тернопіль:

– Мій рідний брат в УПА старшиною був, його совєцька власть піймала і розстріляла. Батька три рази на допити забирали й щоразу привозили ледь живого. А після третього разу він удома полежав і вмер. Усю сім'ю в Сибір ­заслали. Я там 40 років прожила. Маму поховала, сина на москальці женила. Але вона хороша, кілька українських пісень вивчила, українську мову розуміє. Я вернулася в Україну. І що тут побачила? У столиці одні окупанти, російською говорять. Та в самі страшні роки такого не було! Вас же ніхто не переслідує, не штрафує, чого рідною мовою не розмовляєте?

Валерій ШАПОВАЛОВ 60 років, історик, місто Дніпродзержинськ Дніпропетровської області:

– Мы не любим название Днепродзержинск, говорим – Кам'янське. Так его козаки, наши прадеды, называли. А Днепропетровск называем Сичеслав. К сожалению, у меня там ­среда русскоязычная, и я плохо украинским владею. Но понимаю и не хочу, чтобы его искореняли. Выписываю украинские газеты и журналы. Приехал сюда против бандитской власти выступать.

З дружиною намагаємося триматися української. Але це 5–10 хвилин, не більше. Потом переходим на русский. Хотим с шести до семи вечера говорить на украинском. И постепенно это время увеличивать. З онуками намагаюся українською розмовляти, в музеї з ними ходжу і прошу українською екскурсію вести. По шевченківських місцях із ними їздив. Хочу, чтобы они у меня патриотами росли.

Галина ШВИДКА, 66 років, бухгалтер, Київ. Торік 24 серпня відрізала стрічку з іменем президента Віктора Януковича з вінка, який поклали до пам'ятника Тарасові Шевченку. За це її на 10 днів позбавили волі:

– Учора нас хотів ОМОН атакувати. Я взяла за руки двох жіночок, ми пішли їм назустріч. Але "омонівці" нас обій­шли, бо нас мало було. Тоді ми пробігли перед ними і взялися з іншими жінками за руки. Я показала, щоб усі сідали на підлогу щільніше й за руки трималися. І так зупинили їх. "Омонівці" через нас не переступили.

Я не боюся до міліціонерів підходити. Вони спілкуються зі мною українською.

Ходжу з плакатом "Янучари, вивчіть мову", а з другого боку – "Азаров, вивчи літери". Він же промови сам не пише, то хай хоч читає правильно. Із плакатами їжджу в метро. Більшість молоді підтримують, показують "класно". За тиждень тільки двоє старих чоловіків підійшли і сказали це сховати. Один пригрозив міліцію викликати, другий пожалів, що нема на мене 1937-го. А якийсь хлопець обійняв за плечі й говорить: "Мамо, дякую вам".

Сергій ПЕНЮХ, вчитель географії, 42 роки, Черкаси:

– Я працював у Чернігові, перейшов на російську, бо там усі так говорять. Коли повернувся в Черкаси, переходити на українську не став, бо й так мене всі розуміли. Якою мовою до мене зверталися, такою й відповідав. Два роки тому писав коментарі в інтернеті до економічної статті. І тому, що попередній коментар був українською, я теж написав українською. Пізніше дивлюся – під моїм коментарем якийсь росіянин написав "бандеровец". Соромно зізнатися, але дуже мало знав, хто це такі. Відкрив пошуковик, став читати про бандерівців. Та це ж наші герої! Натрапив на організацію нових бандерівців і записався до них. Виявилося, що це – партія "Свобода". І так мене заїло, що росіяни зверхньо про українців говорять, що вирішив перейти на українську і спілкуватися тільки нею.

Сюди приїхав, бо вважаю, що цей закон прийняли з порушеннями. Його скасують – це очевидно. Але чому з нас знущаються? Думають, що ми – тупі вівці. Мене ­вчора вразила дівчина, яка після газової атаки сиділа і плакала. Підбіг допомогти їй. Боявся, що газу надихалася. А вона каже, що ні краплини не вдихнула. А плаче, бо їй образливо, що з нами всіма так чинять, не поважають, притісняють. Ми всі тут стоїмо через несправедливість.

Софія ЗЛИДАР, 71 рік, ткаля, живе в Києві:

– Я закінчила українську школу. Але як народила діток, садік був руський, школа руська, і в сім'ї всі стали російською розмовляти. ­Дійшло до того, що як я стану українською говорити, то мої ж діти з мене сміялися. Жлобський язик, казали.

У мене мова не чиста, багато суржику. Мені мої подружки помагають, з якими я за Юлю стояла. Виправляють. І тепер дітям своїм наказую, щоб розмовляли зі мною українською, бо я – українка. А між собою хоч і по-татарському балакайте.

Назавжди запам'ятала першу екскурсію в Київ. Я тоді вчилася в сільській школі, нас учителька повезла музеї подивитися. Ми йшли парами й розмовляли між собою. А якісь підлітки-кияни почали з нас сміятися: "Быдло приехало". Так нам те неприємно було.

Міліціонер, відмовився представитися, живе в Києві:

– Ми всі тут українською говоримо. Хоча російську теж усі знають, і якщо по-російськи до нас звернутися, теж зможемо відповісти. ­Закон про мови всі мої колеги вважають нечесним. Ну саме головне, що його незаконно приймали. Але нам того обговорювати не дозволяють. Із мітингувальниками не сваримося. Ігноруємо їх. Вони до нас агресивно настроєні, можуть побити. Тому слід триматися подалі й не говорити з ними. Стояти на спеці в бронежилетах та формі важко. П'ємо водичку, міняємося. Хтось у тіні посидить, потім – інший. Я питав хлопців. Усі в родинах, із батьками, дівчатами розмовляють українською. Не розумію, чого цей балаган розвели.

Газом прискали на людей не ми. То була інша група.

×