Про що говорять у швидкісному потязі Львів – Київ
– Думав, вагони будуть заповнені. А тут наполовину порожньо, – огрядний чоловік у костюмі ставить валізу на верхню полицю швидкісного потяга Інтерсіті+ зі Львова до Києва. Від'їжджає о 5:50. Дорога займає 5,5 години. Найчастіше цим поїздом користуються бізнесмени, працівники, які їдуть у відрядження, туристи. Квитки у другий клас коштують від 300 гривень. У перший – понад 500
У вагоні першого класу чоловік допомагає дружині зняти піджак і одразу витягає телефон.
– Женя, люди ще сплять, шоста ранку, – каже жінка.
– Ті, шо нада мені, – не сплять. Альо, Світлана Павлівна, ви офіс прибрали? – говорить у слухавку. – Як ні? Сьогодні ваша зміна. Офіс три дні неприбраний, сміття по коліна. Підвищити зарплату, кажете? А не зажирно вам буде 4 тисячі мати за пару годин роботи? Нє? Тоді щасливо.
– Прибиральниця забастувала, – повертається до дружини. – Хоче не 3200, а 4 тисячі зарплати. Приходить на 2 години зранку. 200 "квадратів" пропилососить, пилюку стряхне – і всьо. А менеджер із продажів сидить із 9:00 до 18:00 за такі гроші. Оборзів робочий клас.
– Масажистка наша теж ціни підняла, – каже жінка. На вигляд їй за 50, вдягнена у бежевий брючний костюм, висока зачіска. – Хоче 250 гривень замість 150. Кажу їй: "Людочка, я ж більша не стала, об'єм роботи той самий". Вона скривилася, наче лимон з'їла. Шукатиму нову.
Щогодини провідник провозить візок із напоями та їжею. На кожному кріслі є меню.
– Два лате без цукру, – замовляє білявка з третього ряду. – Киця, тобі шоколадку брати? – штурхає сплячого супутника. Той протирає очі, киває. – Поговори зі мною, ну шо ти спиш. Я ж переживаю. Перший раз твоїх батьків бачитиму. А як не сподобаюся їм? Скажуть, селючка.
– Не говори глупостей, – чоловік бере каву. – Немного пофантазируй, приукрась. Маме скажи, что каждую неделю мне борщ варишь, котлеты жаришь. О том, что питаемся по кафешкам, лучше не упоминать. Если отец будет спрашивать о родителях, скажи – фермеры. Это почти правда – земли у них много, скот есть. А главное – не говори этих своих слов западэнских: "кобита", "файно", "вуйко". Мама украинский еще терпит, но галицкий диалект – не переваривает.
Двоє чоловіків і жінка розгортають паперові пакети зі львівськими сувенірами. Показують одне одному пляшки з наливками, шоколадні фігурки, пиво та каву.
– У Львові оборзіли з квартирами, – каже один. – З дівчиною поїхали на вікенд. Домовилися знімати за 400 гривень. Приїхали, а рієлтор каже: 500, бо наплив туристів великий. Ми по готелях – а там від тисячі. Мусили погодитися.
– Хата хоч нормальна була? – жінка відламує шматок шоколадки.
– Непогана. У ванній ремонт, хороші матраци. Недалеко від Оперного театру. Але обман рієлтору не простили, – чоловік відкриває рюкзак і підморгує. Всередині – три чашки і металевий чайник. – Це – наша моральна компенсація.
За годину до прибуття двоє чоловіків, на вигляд за 40 років, виймають бутерброди з ковбасою. У провідника замовляють каву.
– Багато сміття у Львові бачив? – усміхається невисокий у картатій сорочці.
– У центрі мусора немає, – другий ставить стаканчик із кавою на відкидний столик, всипає цукор. – Кажуть, тільки на околицях. У центрі стараються прибирати, щоб не шокувати туристів. А ми поїхали на Майорівку (спальний район. – Країна). Там купи сміття у мій зріст – я навіть пофоткався, – показує знімки на смартфоні. – Воняє ужасно. А ще жари нема.
– Кажуть, меру Садовому мстяться політичні конкуренти. Його партія не хоче голосувати за потрібні закони у Раді. А Садовий на президента мітить. Тепер його називають "мусорний мер". Рейтинги у смітті потонули.
Я як був на заробітках у Неаполі, там сміттєва мафія фактично керувала містом. Якщо приймали якийсь неугодний їм закон – бастували працівники сміттєзвалищ, комунальники. Гори сміття виростали до другого поверху. В місто переставали їздити туристи, щурі бігали. Поки влада не йшла на поступки.
– Йдемо до Європи.
Обоє сміються.
3 
1
Коментарі