Кар'єрист із мене ніякий. За жодну посаду не тримався. Можна було працювати спокійно, не поспішаючи, сподіваючись на когось. А я завжди розвивав бурхливу діяльність. Це весь час комусь не подобалося.
Перші серйозні гроші заробив у будівельному загоні – 719 карбованців. Купив мотоцикл CZ. Досі найкращий відпочинок – змінити картинку. Сісти й поїхати куди завгодно, навіть без певної мети.
Із батьком стосунки не складалися. У нього своє життя, у мене – своє. Не сварилися, але й не дружили.
У щось вірю, але не впевнений, що це – Бог.
Виховувати дітей означає не заважати. Повинні набити власні ґулі. Тільки так можна стати самостійним.
Батько був директором сільської школи. Всі знали: якщо призначили Рубаненка, він обов'язково посадить сад і знайде школі автомобіль. Колгосп передавав якусь мізерію, і ми її в нашому дворі відновлювали.
Шнурки на ковзанах носили півтораметрової довжини. Намотували їх на руку і йшли битися – стінка на стінку. Якось узимку подалися в інший район – на каток. Нас звідти стали гнати. На шляху були лазня і пральня, а за ними – вічно тепле озерце. Довелося 30 грудня в одязі і з ковзанами пуститися уплав. Переслідувачі стали сміятися. Нас це врятувало.
У сьомому класі пішов на спортивне орієнтування. Коли немає снігу, бігаєш на своїх двох, узимку – на лижах. Відтоді не знаю, що таке паніка. Було погано із зором і з шлунком – спортом себе вилікував. Коли приїхав учитися в Харків, спортивне орієнтування знайшов лише в одному місці. Перше тренування звелося до присідання на одній нозі. Присів 50 разів і попрощався.
Я нічия дитина – ні мамина, ні татова. Обоє – сільські вчителі, обоє жили в школі.
Коли на заводі поставили старшим майстром, за три місяці освоїв усі 20 операцій на конвеєрі. Міг замінити будь-якого робітника.
Брав цех – половина пияків, ніякої дисципліни, прохідний двір. За рік до нас можна було влаштуватися тільки по блату. Брав на перевиховання звільнених з ув'язнення зі строком не менше 10 років. 102-га стаття, так звана "мокра". За три роки через мої руки пройшло таких 17. Тільки один не витримав: "Іванич, я тебе можу підвести. Краще буде, якщо піду".
Директор завжди ставив нездійсненні плани. І любив круглі цифри. Мене це дратувало, і я йому мстився. Зібрали 1120 тракторів. А він: "Треба – 1200!" Я ночую в цеху. Вранці приходить: "Ну що?" Я демонстративно: "1201!" На будь-яку його цифру в мене завжди було плюс один.
Професіонал – той, хто вчинками підтверджує свої слова.
Останнім часом зненавидів костюми і краватки. Це уніформа для того, щоб у Києві щось "вирішувати" і "пробивати".
Раніше шість-вісім разів на рік бували в Криму. Позаторік вирішили – маємо скупатися в кожній річці, яка перетинає дорогу Харків – Київ.
Секрет сімейного щастя – у довірі. Нічого не треба носити в собі. Все – на стіл. Із першою дружиною це погано виходило. 15 років шлюбу жив на роботі і в службових кабінетах.
Не пустили через здоров'я на БАМ і до Афганістану. Зате побував у Чорнобилі. Автомобіль, на якому три дні їздили зоною, відправили в могильник. 3,5 рентгена радіації не можна було ні зчистити, ні змити.
У мене п'ять виходів на станцію з відкритим реактором (Чорнобильської АЕС. – Країна). Як правило, за один вихід люди ставали інвалідами першої групи. А нам навіть не дали посвідчення чорнобильця. Судитися? А сенс? Рішення їхати туди було добровільне.
Із другою дружиною познайомився на сесії міськради. Через роки вона сміючись згадувала: "Ніхто ще, напевно, не освідчувався так оригінально". Їхали в машині, говорили про її подругу. І раптом: "А Раю на весілля покличемо?" – "А в нас що, буде весілля?"
Звертаюся до себе подумки – "мужик".
Коли йдеться про роботу, ми з дружиною стаємо як ненормальні. Головне – виконати завдання. Поняття "робочий час" поламав ще в заводському цеху. Перевиконав норму – і вільний. Люди в мене могли піти додому о пів на дев'яту, хоча зміна закінчувалася о 22:40.
Легко хвалю, але й легко ображаю. Стриматися не виходить.
Найбільшу насолоду отримую, коли вдається допомогти.
3 
1
Коментарі