"Щастя – це коли ніщо не заважає рухатися далі", - Айдос Садиков, 46 років, казахський політик

 

Навчався в російськомовній школі, удома спілкувався казахською. Тих, хто говорив рідною мовою, називали бархан – це звучало, як насмішка.

Мама багато працювала. Ми з сестрою самі давали собі раду. Коли мав бажання – навчався. Як зникало, замість школи міг піти до бібліотеки чи в кіно.

У друзях найчастіше розчаровуюся через спільний бізнес. Розуміє, що може урвати більше для себе, і дружба перестає мати якусь вагу.

Не тримаю зла на тих, хто мене обманює. Винний лише я. Бачив, що людина може обдурити, і дозволив це зробити.

Коли смерть від рук ворога невідворотна, треба намагатися нанести йому максимальної шкоди. Якщо вбиватимуть бандити, постараюся хоча б одному відкусити пальця. Тоді смерть матиме якийсь сенс.

Вірю в Бога, але не визнаю посередників між нами. Хто їх уповноважив на це? Точно – не Бог.

Мій найбільший ворог – президент Назар­баєв і його прибічники.

Щастя – це коли ніщо не заважає рухатися далі.

Обман може бути виправданим. У випадку з ворогом це – не брехня, а військова хитрість.

У бізнесі хотів бути сам по собі, а мені казали, що маю або платити, або стати бандитом.

Коли йдеш на акцію протесту, маєш бути готовий до найгіршого – тебе можуть побити, заарештувати, вбити. Коли на мене наділи наручники, я був спокійний. Розумів, що це – невідворотно.

У тюрмі найбільше бракувало жінки. Так було з усіма засудженими. Це робить колишніх в'язнів найгалантнішими кавалерами у світі.

Любов – це бажання бути з людиною завжди й мати від неї нащадків.

У в'язниці пробували завербувати ­казахські спецслужби. Пропонували окреме приміщення з телевізором і телефоном, необмежену кількість побачень і передач. Одразу відмовився. Хочу до кінця залишатися собою.

Коли випустили на волю, не повірив у це. Йшов вулицею і реальність здавалася сном. Це відчуття минуло за півроку.

Щось сидить у мені таке, що хочеться свободи і справедливості.

Доброта – це не ознака слабкості.

З літака зразу поїхав на Майдан. В аеропорту навіть прикордонники були привітні. Було видно, що в Україні – сильний підйом.

Країну змінює не весь народ, а маленький відсоток. Якщо в Алмати на вулицю вийдуть 20–30 тисяч людей, а в інших містах по дві-три, Казахстан стане іншим.

Київ – центр демократії на пострадянському просторі, звідси піде наступ на інші режими. Тут зібралися казахські, російські, білоруські, грузинські, азербайджанські опозиціонери.

×