Ніщо не старіє так швидко, як модні речі. Можливо, саме в цьому полягає секрет моєї популярності протягом стількох десятиліть.
Успіх – річ, яка не має раціонального пояснення. Але в моєму ремеслі головний не він, а відданість публіки. Вона бачить мене на сцені таким, яким я є в житті – звичайною людиною.
У 3 роки читав паризьким вірменам вірменські вірші, яких навчила мати. У 9 вийшов на сцену. Батько попросив впливового родича допомогти грошима для навчання на актора. Той обурився: "Вірмени створені для комерції. Якщо твій Шарль хоче торгувати, я допоможу. Якщо дурня клеїти – не дам ані франка".
Мої пісні – це пісні актора. П'єски, які розігрую для глядача. Можу виконати одну п'ять разів – і щоразу по-різному.
Ми були бідними, але не відчували злиднів. Аби зводити кінці з кінцями, батьки відкрили ресторанчик у центрі Латинського кварталу. Нас було п'ятеро в кімнаті, але жили весело.
Щодня пропливаю 340 метрів із вагою на поясі. З'їдаю половину того, що лежить на тарілці. Не курю 40 років, хоча можу побалувати себе сигарою. Не п'ю міцного алкоголю. Лише вино і шампанське. Веду спокійне сімейне життя без скандалів і драм.
Уперше одружився, коли був дуже молодий. Удруге – коли був дуже дурний. А потім зустрів Уллу. Молодша на 17 років. До того ж – шведка і протестантка. Якщо їй щось не подобається – бум! Це одразу вибух. У будь-який час, у будь-якому місці й надовго. З роками мені це стало подобатися.
Секрет тривалого шлюбу – в повній відвертості. Треба говорити одне одному те, що хочеш, і те, що маєш сказати.
Ніколи не був Казановою. Але мав подруг серця всіх кольорів шкіри й віросповідань. По-справжньому любив лише чотирьох жінок. Можливо, п'ятьох.
Коли питають, ким почуваюся більше – вірменином або французом, відповідь одна: на 100 відсотків – вірменином і на 100 – французом. Я – як кава з молоком: коли змішані, їх уже неможливо відокремити.
Чому я став тим, ким є? Поневолення маленької знекровленої Вірменії СРСР, землетрус, проблеми Карабаху, нав'язана Туреччиною блокада. Потрібен був голос, який нагадав би людям, що вірменський народ існує.
Ми увійшли у третє тисячоліття. Настає ера, в якій кожен житиме лише для себе. Час безсоромності й вульгарності. Немає ніяких табу, час коштує дорого. Водночас людське життя цінується не дорожче кулі від револьвера.
Моїм садом займається садівник, машиною – шофер. Нічого не роблю сам. Я не створений для цього. Бачив, як втомлюються люди від важкої фізичної роботи. Такого я не хочу. Моя втома – інтелектуальна. Хоча сам я – не інтелектуал.
Треба сміятися. Щодня! Ненавиджу серйозність. Обожнюю верзти нісенітниці. Не можна бути розумним весь день. Треба собі дозволяти бути таким самим дурнем, як інші.
Політики працюють, аби зберегти крісло. Мені ж подобаються люди, які займаються своєю країною. Такими були Шарль де Голль, Жорж Помпіду і Жак Ширак.
Не треба займатися музикою, щоб заробляти гроші. Успіх матимеш, якщо прагнеш творити.
Усім кажу правду. Можу собі дозволити у своєму віці.
У моєму житті було не більше романів, ніж у будь-якого іншого чоловіка. Хоча і не менше.
Маю найбагатший запас слів серед усіх, хто займається французькою піснею. Обожнюю придумувати їх, аби вразити слухача.
Був вірний усім своїм дружинам і зраджував усім коханкам.
Пісня не має бути популярна, вона має бути гарна. І комусь вона обов'язково сподобається. Бути популярним – інша професія.
Раніше не ділився думками із залом, тепер говорю відверто. Наприклад, що пам'ять часом підводить. Та й як запам'ятати понад тисячу написаних пісень? Тому використовую суфлер.
Лише правда зворушує людей. Усі ці рими "кров-любов" давно себе вичерпали. Іноді використовую слова на зразок "целюліт", "люблю запах твоєї пахви". Дружина каже: "Ти не можеш писати таке". Але я хочу витягти з життя правду.
Батьки часто згадували сміливість і доброту італійського капітана, який урятував їх від смерті під час утечі з Константинополя. Були вже на кораблі, коли турецький солдат почув вірменську мову і побіг за ними. Але капітан заступився. Вижили завдяки доброті багатьох людей. Тому й самі ділилися усім, що мали. Коли настала Друга світова і був голод, окупація, переховували євреїв і ворогів режиму. Батько пішов на фронт, мама переносила зброю в колясці.
Усе моє життя – перемога над собою. Почав із нуля, всього вчився сам.
Не вірю в натхнення, вірю – в піт. Буває, дні, тижні чи місяці шукаю потрібну фразу.
Жанр любовних пісень мене дратує. Вважав би за краще, аби мене запам'ятали як автора розумних.
Сцена завжди була улюбленим місцем, а публіка – частиною сім'ї. Дали мені все, але і я заради них пожертвував багато чим.
За матеріалами двох автобіографій Шарля Азнавура, а також видань Mахіm, Russian bazaar, The Interview People, The Telegraph, Chaskor.
3 
35413
Коментарі