Немає більш пріоритетних завдань у зовнішній політиці Польщі, ніж посилення ролі у східній політиці ЄС та успіх українських реформ, вважає політолог Адам ЗАУЕР
На парламентських виборах у Польщі партія "Право і справедливість" отримала більшість голосів. Завдяки чому?
– "ПіС" – системна партія. Була при владі у 2005–2007 роках. Потім працювала в опозиції. Має багато депутатів в органах місцевого самоврядування. Зобов'язана взяти на себе всю відповідальність у політиці. Нинішній президент Анджей Дуда є представником цієї політсили. Так що умови – дуже комфортні. Але голосів для зміни державного устрою чи конституції бракує.
Редактор "Ґазети виборчої" Адам Міхніх порівняв лідера партії Ярослава Качинського з Володимиром Путіним.
– Це його особисте бачення. "Право і справедливість" виграла вибори завдяки тому, що їй вдалося здобути центристський електорат. У Польщі він – найчисельніший. Тому повинні обережно провадити свою політику. Бо в поляків, як і в українців, є така риса, як недовготривалість політичної підтримки.
Поки що рано говорити про лінію Качинського. Важливіше, що до парламенту не увійшла партія Корвіна (Януш Корвін-Мікке – лідер "Конгресу нових правих". – "Країна"), що є проросійською і націоналістичною. Якби партія Качинського не мала би більшості, то мусила б об'єднуватися з подібними політичними силами. Тоді можна було б говорити про якусь загрозу для демократії. Нині ж підстав для паніки немає.
Яку лінію щодо України провадитиме Качинський?
– Відчутної зміни не буде. Коли Ярослав Качинський був прем'єр-міністром за часів Віктора Ющенка, польська політика щодо України не відрізнялася від нинішньої. Багато лідерів "Права і справедливості" були на Майдані в Україні і 2004‑го, і 2014 року. Тому погіршення відносин не варто чекати. До того ж, "ПіС" розуміє загрозу з боку Росії. Вона ще більше їй не довіряє, ніж "Громадянська платформа", що відійшла від влади. Офіційна позиція – Польща хоче миру на Донбасі й повернення Криму. Також є готовність підтримувати Україну у внутрішніх реформах, аби країна й надалі могла бути серйозним партнером у світі. Що сильнішою й реформованішою буде Україна, то більше її сприйматимуть як суб'єкта міжнародної політики. Президент Анджей Дуда наголошує на важливості зростання ролі Польщі у східній політиці Євросоюзу. Варшава намагатиметься відігравати тут активнішу роль. Однак для цього потрібні кращі відносини з партнерами на Заході. У 2005–2007 роках взаємини з ЄС не були такими добрими, як нині. Певні висновки зроблені. Про це свідчить риторика Дуди.
Між Польщею та Україною існують суперечності. Зокрема, не вщухають дискусії щодо героїзації Української повстанської армії.
– У Польщі є національно-правий електорат, для якого історична політика дуже важлива. Історія сильно політизована – як у Польщі, так і в Україні. Треба обережно та з розумінням ставитися до різних заяв. Ідеться не тільки про статус УПА. Виникатимуть різнопланові суперечки щодо історичної політики з Німеччиною, Литвою. От нині в Польщі знімають фільм про Волинь. Стрічка, скоріше за все, викличе внутрішні дискусії. Дехто думає, що ця тема ("Волинська трагедія" – обопільні етнічні чистки 1943 року. – "Країна") погіршить польсько-українські стосунки. Але краще переходити з політичного русла в професійне. Нехай цим займаються історики. Минуле не є таким важливим, як майбутнє. І поляки це розуміють. Загроза Росії – на першому місці в закордонній політиці Варшави.
Чому Росія так лякає Польщу?
– Москва незаконно порушила післявоєнний лад. Такої думки дотримуються всі партії в парламенті. Розуміють, що загроза воєнної агресії з боку Росії існує. Це почалося ще з Придністров'я та Грузії. Нині бачимо, що відбувається в Україні. Все це означає, що Росію необхідно зупинити. Щодо цього є консенсус усіх політичних сил Польщі. Крім того, у партії "Право та справедливість" існує велика недовіра до Росії, пов'язана зі Смоленською катастрофою 2010 року, коли загинув Лех – президент Польщі та рідний брат Ярослава Качинського. Це накладатиметься на зовнішню політику. Варшава не підтримуватиме скасування санкцій щодо Росії.
Чому Польща не приєдналася до нормандського формату?
– Варшава багато разів заявляла про бажання брати участь в нормандському форматі. Зокрема, президент Анджей Дуда. Визначальним фактором тут є позиція Москви. Там чудово розуміють, що Польща буде на боці України. Але й Київ не дуже хотів іти на додаткові ризики. Мінські домовленості – це "кухня".
Мирне врегулювання конфлікту на Донбасі й закінчення окупації Криму – це дві основні вимоги, що йдуть "пакетом" у нас. Немає пріоритетніших завдань у зовнішній політиці Варшави, ніж посилення ролі у східній політиці ЄС та успіх українських реформ. Незалежно від того, хто буде при владі, Польща завжди підтримуватиме Україну.
Останнім часом багато чуємо про втому Заходу від України. Наскільки це масові настрої?
– Україна є пріоритетом зовнішньої політики не в усіх європейських країнах. Але в Польщі втоми від України немає. Це – як відносини в сім'ї. Якщо хтось із членів родини не поводиться так, як хотіли б цього, це не означає розрив стосунків. Після окупації Криму ЄС вдалося за два місяці досягнути консенсусу щодо впровадження санкцій проти Росії. Але Москва чудово "працює" над країнами Євросоюзу. Україна теж має активніше діяти в цій царині.
Які країни ЄС потрапили до особливого кола впливу Російської Федерації?
– Москва прагне впливати на всіх. Зокрема, на Німеччину. Берлін лояльно ставиться до України, але економічні й політичні проросійські сили там дуже активні. Це – своєрідний рух під умовною назвою "Розуміти Путіна". П'ята колона також є у Франції, Італії. Кремль намагається підігрівати кризу в Греції. Однак Москві не вдалося досягнути якоїсь дестабілізації всередині ЄС. Крім того, економічна криза в самій Росії не сприяє її міжнародній активності.
Які кроки може зробити Україна, щоб зберегти підтримку Заходу?
– Потрібні сильні внутрішні зміни. Кожна успішна реформа віддаляє Україну від Росії і зближує з ЄС.
Україна завжди була шахівницею політичних ігор. Чи маємо можливість стати хоча б пішаком?
– Звісно. Більше реформ і менше корупції, негараздів у внутрішній політиці. Тоді Україна буде сильнішою й на міжнародній арені. Тоді до неї з повагою ставитимуться інші країни. І не тільки Захід. Багато пострадянських держав стежать за Україною.
Під час Першої і Другої світових воєн вона була полем битви для імперій. Але тоді Україна не мала державності. Сьогодні – має. І вже від українців залежить, чи й надалі країна буде шахівницею, чи стане сильним гравцем.
Існує версія, що Москва втрутилася у справи Сирії для отримання козиря в перемовинах із Заходом. Предмет торгу – вплив на пострадянських територіях. Зокрема, в Україні.
– Росія втручалася у справи Сирії значно раніше. Ще до конфлікту з Україною. На початку сирійської кризи 2011-го в ООН хотіли прийняти резолюцію, що мала зупинити Башара Асада. Однак, Москва наклала вето. Цинічну гру Кремль там веде давно, і Захід це розуміє.
Який зиск Путіну від "сирійської авантюри"?
– Хоче показати, що є не тільки міжнародним агресором, а й тим, хто несе мир на Близький Схід. Однак не знаю жодного серйозного політика, який довіряв би Путіну.
Ця гра – дуже коштовна й ризикована. Через російську блокаду 2011 року не вдалося зупинити внутрішню війну в Сирії. Як наслідок, сотні тисяч людей загинули. Мільйони змушені були покинути країну. Але Путін уже програє там. Він підтримує Асада, який є мусульманином-алавітом. Цей напрям належить до шиїтів. Вони – у меншості на Близькому Сході. В інших великих мусульманських країнах домінує сунізм. У Туреччині та Саудівській Аравії, наприклад. У самій Росії близько 20 відсотків населення – мусульмани. Серед них теж переважає сунітський іслам. Тому Росія має і великі внутрішні загрози.
Що пересічні поляки говорять про українців?
– Майже не їздять до Криму, менше стали відвідувати Західну Україну. Не наважуються. 2015-го дозволи на роботу в Польщі отримали 400 тисяч українців, дуже багато навчаються у польських вузах. При цьому, рівень безробіття у країні падає. Тому немає відчуття, що українці відбирають роботу в поляків. Ставлення до українців здебільшого позитивне. Є, звісно, неприємні інциденти, на яких спекулюють. Але це не спричиняє побутової агресії.
Щодо інвестування в українську економіку – складніше. Допоки в Україні є проблеми з безпекою та серйозна корупція, вкладати гроші поляки не поспішатимуть.
3 
1
Коментарі
2