Ексклюзиви
вівторок, 20 жовтня 2020 12:04

"Чого хотів – досягнув. Але не вдалося, щоб Київ говорив українською"

У книжці "Известные люди Таганрога" йду я, потім Фаїна Раневська, а потім Антон Чехов – за абеткою. Чехов, мабуть, говорив українською в дитинстві. Бо в селі його баби всі так розмовляли.

Коли бачу гасло "Єдина країна – Единая страна", хочу розбити телевізор. Нам нав'язують, що в нас багатонаціональна країна. Неправда! У нас 80 відсотків – українці.

Пам'ятаю себе із 3 років. Що робив, що казав. Пригадую, як у 5 гуляв із тіткою Василиною і почув пісню про Київ. Це слово мені сподобалося.

Таганрог і навколишні села – етнічна українська територія, заселена вихідцями з південної Чернігівщини й Полтавщини. Там навіть говірка була полтавська. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. Та коли я народився, вже такого не було.

Ми тільки на уроках відповідали російською, а між собою розмовляли українською. У четвертому класі до нас приїхала дівчинка з Кіровоградської області. Показала мені українські літери. Вирішив, що мені треба їхати до Києва. Проводити українізацію.

  Олександр ПОНОМАРІВ, 84 роки, мовознавець. Народився 17 жовтня 1935 року в Таганрозі, тепер Росія. З початком Другої світової війни переїхав із матір’ю до приміського села Носівка. Батько потрапив у полон і помер у нацистському концтаборі. Закінчив авіаційний технікум у рідному місті та філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у відділі загального та слов’янського мовознавства Інституту мовознавства імені Олександра Потебні. Понад 40 років викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. 10 років вів мовний блог на сайті ВВС News Україна. Доктор філологічних наук, академік Академії наук вищої школи України, заступник голови всеукраїнського товариства ”Просвіта”. Автор понад 250 наукових праць, укладач і редактор навчальних посібників і словників. Перекладав із грецької, польської, чеської. Був членом редколегій журналу ”Дивослово” і газети ”Слово Просвіти”
Олександр ПОНОМАРІВ, 84 роки, мовознавець. Народився 17 жовтня 1935 року в Таганрозі, тепер Росія. З початком Другої світової війни переїхав із матір’ю до приміського села Носівка. Батько потрапив у полон і помер у нацистському концтаборі. Закінчив авіаційний технікум у рідному місті та філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у відділі загального та слов’янського мовознавства Інституту мовознавства імені Олександра Потебні. Понад 40 років викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. 10 років вів мовний блог на сайті ВВС News Україна. Доктор філологічних наук, академік Академії наук вищої школи України, заступник голови всеукраїнського товариства ”Просвіта”. Автор понад 250 наукових праць, укладач і редактор навчальних посібників і словників. Перекладав із грецької, польської, чеської. Був членом редколегій журналу ”Дивослово” і газети ”Слово Просвіти”

Булгаков не зрозумів українського народу, не визнавав себе українцем. Але його рідна сестра співала в хорі "Просвіти". А директорка київського Музею Булгакова написала на дверях: "Лицам, поддерживающим оккупацию Украины, вход строго воспрещен".

Бачив Київ, коли він був, як казка. Весь у зелені, гарний, чистий, люди культурні, на кожній вулиці – по два-три ряди дерев. Американський художник Роквелл Кент, коли приїхав сюди, сказав: "Я бачив багато великих міст і великих парків. Але вперше бачу парк, у якому розташоване місто".

На кожну зарплату з колегами збиралися в когось удома. Випивали вина і розмовляли. Це називалося "піти подружити".

Почав курити, коли працював із греками. У них такі гарні сигарети!

Закохувався легенько, в основному мене інше цікавило. Та було одне велике нерозділене кохання. Навіть не поцілував її, не дозволила.

Кажуть, кішки розумніші за собак. Кішка вміє робити все те саме – давати лапу, наприклад, – але усвідомлює безглуздя цих дій. Собаку люди приручили, а кицька сама їх знайшла. Пристосувалася, але зберегла звички.

Не засуджую нетрадиційного кохання. Але прихильник традиційного.

Цивільний шлюб – це не шлюб, а зв'язок.

Не можна розлучатися, якщо є діти. Подумайте про них, все інше – ваші потреби.

Дружина – мати моїх дітей. І друг. Побралися з Раїсою за два місяці після знайомства. У неї був наречений. Казав, що вона його "прирекла на вічну самотність". А за місяць і він оженився.

Вірую в Бога, але маю до нього запитання. Навіщо карати в сьомому поколінні? Чому не покарати за гріхи тих, хто їх робить?

Шкодую, що маю не трьох дітей, а двох. Щоб було розширене відтворення українців.

Коли прийшов працювати в університет, завідувачка кафедри Алла Петрівна Коваль говорила: "Ви студентів мною лякайте, а самі з ними шукайте спільну мову. Вони мене боятимуться, а вас любитимуть і поважатимуть". Потім я те саме казав молодому колезі В'ячеславові Швецю. Насправді я не кусаюся. Якщо студент знає предмет, поставлю добру оцінку. А якщо він ледащо, то хай і не сподівається.

Зміни не на часі? То виходить, що й незалежність не варто було повертати?

Дві третини російськомовного населення – то зросійщені українці.

Мова – це втілення думки. Франсуа Міттеран (президент Франції у 1981–1995 роках. – Країна), коли мав час, ходив у бібліотеку. Відшуковував слова, аби розмовляти добірною французькою. У нас такого президента в найближчі десятиліття не буде.

Дратує, коли кажуть, що в українській мові немає матюків. Мовляв, це нас москалі навчили. По перше – ми не дурніші за москалів. По друге – лайку разом із християнством ми запозичили у греків. У нас навіть мовні конструкції з використанням лайки такі самі. Єдина різниця між нами і москалями – ми ніколи не лаялися в повсякденному житті.

Росіяни досі переконані, що ми один народ. Тому й переписували все наше на свій лад. Був у мене студент Василь Федина. В армії його прізвище змінили на "Федін". Бо, мовляв, як це військовий ходитиме з прізвищем жіночого роду.

Росія без України нікуди ж не годиться. Москва з'явилася у ХІІ столітті, Московією й залишалася до XVIII. А Україна була давно, Київ був яскравою столицею Європи. Але росіянам треба звідкілясь брати "свою" величну історію. От і беруть. У нас.

Нам потрібен диктатор, але проукраїнський. Надмірна демократія ні до чого путнього не приводить.

Суржик – це хвороба, від якої треба лікуватися. Рецепт простий: запровадити літературну мову на всіх рівнях. Почати повинні політики.

Всього, чого хотів, досягнув. Але не вдалося зробити так, щоб Київ говорив українською.

Щоденник укладений на основі інтерв'ю Олександра Пономарева Credo, "Коментарі", ВВС і журналу "Країна"

Зараз ви читаєте новину «"Чого хотів – досягнув. Але не вдалося, щоб Київ говорив українською"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути