Чим небезпечна Стамбульська конвенція

Її не визнають наші реальні союзники

Масове голосування у Верховній Раді на підтримку ратифікації Стамбульської конвенції майже водночас із наданням Україні статусу кандидата в члени Європейського Союзу та скандальними суперечками навколо цього документа, викликає в пересічного громадянина більше запитань, ніж відповідей. Давайте спробуємо розібратися.

По-перше, прийняття конвенції (про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, відома як Стамбульська конвенція. – Країна) не пов'язане напряму з питанням відносин Україна – ЄС.

 

Одразу треба зауважити, що вони пов'язані, але не тотожні. Тобто Стамбульську конвенцію справді активно підтримують єврокомісари, але вона не є формальною вимогою. По-друге, далеко не всі наші друзі й партнери поставляться до ратифікації позитивно.

Стамбульської конвенції не визнають Велика Британія та майже всі країни Східної Європи. Хоч як парадоксально, її ратифікувала Польща, але відредагувала до невпізнаваності. Тобто її не підтримують саме наші реальні союзники, зацікавлені в поразці Російської Федерації. Наша неадекватна поведінка зароджує виправдані сумніви в нашій лояльності щодо них.

Із 47 держав – членів Ради Європи три не підписали й не ратифікували Стамбульської конвенції. 22 підписали, але не ратифікували. Серед них – Велика Британія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Норвегія, Словаччина, Хорватія, Швейцарія. 22 – підтримали й ратифікували цей договір. Тобто ніякого консенсусу не існує. А якщо врахувати непрості стосунки Великої Британії та ЄС після брекзиту, то ситуація взагалі видається негарною.

По-третє, є внутрішньополітичні наслідки. Наприклад, публічне приниження Ради церков із боку влади, яка навіть не вислухала їхніх аргументів проти конвенції. Рішення "супермудре", особ­ливо як для країни, яка воює і двома найавторитетнішими суспільними інститутами якої є армія та церква.

Поки суспільство перебуває у стані максимальної моральної мобілізованості, ці суперечності проходять непомітно. Але ми повинні розуміти, що попереду довга війна, під час якої такого роду протиріччя можуть стати реально небезпечними.

Четверте, в тексті конвенції акцент на терміні "гендер", якого в нашому законодавстві немає. Де-факто його офіційно використовують як синонім терміна "стать". Але в тому й річ, що в кон­тексті Стамбульської конвенції йдеться саме про гендер, який може зі статтю не збігатися. Тобто прийняття документа саме собою є визнанням того, що, наприклад, чоловіка, який проголошує себе жінкою, повинна визнавати держава.

Таке розуміння "гендера" суперечить не тільки позиції релігійних організацій, але й переважної більшості фахівців-науковців. Ідею гендеризму просувають саме як ідеологію навіть у країнах, де її фактично визнали. Лікарі й біологи максимум ухиляються від дискусій, але не підтримують її.

П'ятою загрозою є суперечності вимог конвенції з нашим законодавством, зокрема з Конституцією. Договір вимагає від держави активної пропаганди певних догм, що суперечить конституційній нормі про неможливість обов'язкової ідеології в Україні. Крім того, фактично заперечується право батьків на виховання дітей за власними поглядами.

У процесі ратифікації уточнили, що Стамбульська конвенція не становитиме загрози, бо вона не може скасовувати українські законодавчі норми. З одного боку, це ніби добре, з іншого – безперервні колізії стануть джерелом конфліктів.

У кожному разі ухвалення таких суперечливих рішень у нашій ситуації – це гірше, ніж злочин, це помилка. А помилок міжнародна політика, тим паче в умовах війни, не пробачає.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×